» » » Блокада і внутрішнє протистояння. довгострокові наслідки і оптимальні дії.

Володимир Молчанов,
эксперт з політичних питань

Блокада і внутрішнє протистояння. довгострокові наслідки і оптимальні дії.

Зазвичай, свою публіцистичну активність я обмежую місцевими проблемами з огляду на те, що нема сенсу писати про те, на що не маєш жодного впливу. Але в інформаційній війні трьох гравців за принципом «кожен проти всіх», зокрема з приводу блокади, напущено стільки диму і фейків, що навіть розумні і досвідчені експерти часто керуються емоціями, сформованими на хибних даних. Крім того, не вистачає комплексного погляду на Донбас як ворога і здобич.


   Донбас з його індустрією виду "мрія Бісмарка та Біконсфілда" був не просто останнім подібним районом Європи, передовим для кінця 19 століття. З різнокольоровим пилом на вулицях міст, містечок і робітничих селищ, і теж різнокольоровим димом з труб, з бараками, що в цивілізованій Європі сто-сто тридцять років тому стали двоповерховими котеджами з клітинками-квартирами, а у нас - зовні такими ж котеджами, але з загальними душом і сортиром в підвалі, і з спільною ж кухнею. Так ось, Донбас мав унікальну особливість, що відрізняла його від Рурбасу, Лестерширу, чи Верхньої Силезії. Він бо не гнав порожняк, годував дармоїдів-смерекорубів, і був кузнею кадрів. Нічого подібного у європейських аналогів не було. Там політичні проблеми обмежувались страйками, лівацтвом, і ніколи, виросши в якійсь Руді Шльонській, неможливо було стати польським президентом завдяки походженню. 

   Тобто, Донбас був подвійною гирею на ногах України, економічною і політичною. Перша гиря - застаріла металургія і збитковий видобуток. Друга - тамтешні люди. Три роки тому пішли люди, індустрія лишилась. Вже не наші люди її обслуговували. Точніше, ту її частину, що не вписувалась у гирьове визначення, вони розграбували і вивезли відразу. Залишилась саме та, до якої вони були привязані, як російський каторжник до візка - кайданами прикуті.


    Тепер, звільнившись від кайданів, перед тими людьми відкривається широкий вибір – можна тікати в Україну, можна запорєбрік, можна йти в бойовики ОРДЛО, а можна опускатись на соціальне дно. В будь-якому разі, навіть якщо підуть в бойовики, маємо крах обох ідей, і донецької пихатої виключності, і мертвонародженої «Новороссії». Край втратить залишки економіки, що працює на вивіз, і надалі житиме виключно на подачкі – українські пенсії та російське фінансування тероризму. Донбас став tabula rasa, і перестав бути власне Донбасом. Можна його назвати хоч Сарматією, хоч Печенежиєю, або ніяк. Резиденти розійдуться, і його повернення навіть на найнебезпечніших мінських умовах вже не буде небезпечним. Як і неповернення.


    Тому важко зрозуміти істеричність політичного конфлікту в Україні з приводу блокади і віджимання. Рано чи пізно демонтаж найзастаріліших в Україні Єнакієвського і Алчевського металургійних комбінатів та більшості антрацитних шахт з глибиною видобутку до півтора кілометри, мав відбутися. В поверненні в наше електоральне поле людей з донбаською самоідентифікацією не зацікавлені ані влада, ані демократична опозиція. Отже, те що відбулося – геть усім на користь. Навіть жертвам –ахметовським підлеглим з родинами, що матимуть шанс вирватись із довічного та спадкового статусу біологічного основного засобу.


    Виникає питання: якщо усім те що сталося – вигідно, звідки ж стільки галасу? Галас виник з трьох причин.

    По-перше, частина влади має безпосереднє фінансування від Ріната Ахметова. Саме завдяки ним понад рік працювала геніальна схема – вугілля з ахметовських шахт  і копанок з ОРДЛО з фактичною собівартістю 500-1000 грн за тону їхало на так само ахметовські ТЕЦ і ТЕС, де в розрахунку собівартості гігакалорії і кіловат-години коштували вже т.зв. «Роттердам+» (спотова ціна березня 2017 року суміші сортів в Роттердамі з відправкою судном і страховкою (т.зв. індекс API2 ARA CIF) склала 74,75 долари за тону (джерело: http://www.cmegroup.com/trading/energy/coal/coal-api-2-cif-ara-argus-mccloskey.html )  . Тобто приблизно 2000 грн. Це окрім закладеної в тариф офіційної рентабельності. Звісно, схема стосується не лише антрациту з ОРДЛО. Бо так само дешевшою є собівартість видобутку в Павлограді, Лісічанську чи Червонограді. Хоча не настільки – охорона праці і повне оподаткування роблять свою справу, крім того, такого ганебного явища, як копанки, у нас не існує. Блокада і конфіскація не зроблять використання схеми неможливим. Щоб усі зрозуміли, про що мова, наведу споживання українською електро- та теплоенергетикою вугілля: 31, 3386 млн тон (джерело:  http://telegraf.com.ua/biznes/ekonomika/3145663-tes-i-tets-ukrainyi-uvelichili-potreblenie-uglya.html ) Тобто, хтось (Ахмєтов, але схоже, не сам) має лише на схемі прихований дохід в 31,3 мільярди гривень щороку, плюс, якщо на копанках за оцінкою міністерства окупованих східних територій видобувають 1 мільйон тон (джерело: https://hromadskeradio.org/programs/kyiv-donbas/obsyag-vydobutku-vugillya-z-kopanok-na-okupovanyh-terytoriyah-znachno-perebilshenyy-grymchak ), то ще 500 мільйонів грн на вугіллі звідти як додаткова маржа. Один мільярд сто шістдесят мільйонів доларів. Ця магічна сума багато чого пояснює. До речі  до всього, антрацитне вугілля з ОРДЛО на 17% нижче еталонної роттердамської суміші АРІ2 за теплоємністю, в півтора рази вище за зольністю і в 2,6 – за сірчаністю. (джерело: https://voxukraine.org/2016/06/24/rotterdam-ua/ ) Але то не наші, херсонські проблеми, бо дихають тою сажею та втрачають волосся від сірчанокислих дощів кияни (Трипільська ТЕС) і харків'яни (Зміївська ТЕС).  

    По-друге, ані влада, ані демократична опозиція, не сприймають одне одного як конкурентів. Ні, лише як лютих і заклятих ворогів, проти яких гідні усі засоби. Самих же себе бачать, подібно Луї Чотирнадцятому, уособленням держави.  Звідти армагедоністична риторика опозиції («зметемо всіх третім Майданом») і апокаліптичні віщування влади («разом з нами вони зметуть Україну»).

    По–третє, обидві сторони користуються допомогою, вступають в альянси і змови з дійсно агентами кремля. Коли з незнання, а коли з самонакрученого відчуття ультимативної ворожості поточного опонента, проти якого навіть росіян використати не огидно.


    Що з цим робити? Наївно чекати щирого перемир’я на якійсь влаштовуючій усіх основі, наприклад, до президентських виборів лише півтора роки, цивілізовано чекаємо, прискорюємо реформи через тиск, але без силових акцій та безпідставних звинувачень влади в роботі на кремль , за що режим відмовляється від корупційної енергетичної схеми,  перестає цинічно блокувати формування ЦВК та роками ігнорувати свої обов’язки в парламенті. Не ті то люди, щоб думати головою, коли вже переважають негативні емоції, підсилені втратою дурних доларів. Навіть якби до примирення закликали б моральні авторитети, такі як група «перше грудня», їх голос повисне в повітрі.  Залишається лише порадити обом сторонам прислухатися до інстинкту самозбереження і дотримуватись особистої гігієни в частині можливого співробітництва з росіянами та сепаратистами. Обом сторонам треба усвідомити кілька аксіом:

 1) поточна влада наступні вибори програє, якщо не сфальсифікує 

 2) якщо влада виграє вибори через фальсифікацію, її ніщо не врятує від знесення, а Україну – від розділу агресором. 

 3)Оскільки влада вибори програє, вона має розслабитись, і потурбуватись, щоб програти ідеологічно близьким силам, що продовжать курс на реформу і західну інтеграцію, з лише тактичними відмінностями. 

 4)Оскільки влада вибори програє, демократична опозиція має готуватись до цивілізованого взяття влади  - домовлятися про внутрішні противаги і про прискорення реформ. Схема така: виграш президентських виборів (умовно Тимошенко),спільний тиск на раду з метою примусу її працювати або змінити принцип визначення більшості – якщо більше голосує за, ніж проти, закон прийнято. Оскільки партія Тимошенко ніколи не матиме більшості через антирейтинг, домовитись з союзниками про співпрацю і майбутню коаліцію. 

 5) і владі, і опозиції ,визнати, що поза варіантом цивілізованого програшу владою ідеологічно близькій опозиції виборів ,уся решта варіантів завершується загибеллю України.


    А що ж Донбас? Як в цій схемі будувати риторику щодо нього? Дуже просто. Якщо звісно, не запізно. Для початку, не розповідати західним партнерам, що віджим терористами стався через блокаду, а влада пристала до блокади лише змушено. Бо і блокада тоді набуває геноцидних рис, і віджим стає менш огидним, і забувається про те, що більшість власності вонивіджали раніше, і ніхто того не помічав. Де державний «Топаз»? А де ландиковський «Норд»? Скільки років вже як їх захопили? Навпаки, твердити, що часткове перекриття доріг не вплинуло на логістику і стало лише приводом для терористів, що проводили загарбання власності від своєї появи, послідовно і системно. І готуватись – коли чергова хвиля еміграції звільнених шахтарів і металургів та їх жінок з темних зневоднених квартир, залишить ту землю спустошеною, треба гучно звинувачувати російських загарбників в геноциді (вигнанні населення) і вимагати підсилення санкцій. Єдине, я справді не розумію, як після ідіотського спічу президента, нам повірять на заході.

скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно

Наше відео

Про нас

"Политическая Херсонщина" создана в июне 2000 года коллективом единомышленников, активистов Комитета избирателей Украины. За годы работы, наш сайт неоднократно менял дизайн, но главным в нем оставалось желание честно освещать общественные, политические и культурные события нашей области, отображая все точки зрения, которые присутствуют в нашем обществе.

Связаться с нами можно по адресу:
Херсон, Приднепровский спуск, 1, оф. 8,
телефоны (0552) 34-44-26, (066) 1008191 
E-mail: polit.kherson@gmail.com

Редактор сайта Дементий Белый