незалежний спостерігач

Херсон зібрав Форум громадських організацій в день спонтанності

16 березня в Херсоні відбувся Форум громадських організацій, в день, коли «Все, що ти робиш – правильно!» Також в цей день відзначають День без селфі, День спонтанності, День свободи інформації  і День кольорових олівців. Також в цей день у 2014 році відбувся незаконний референдум у Криму, організований російськими окупантами, а в 2022 році в цей день росія скинула надпотужну бомбу на Драматичний театр у центрі Маріуполя. Знаменитий видався деньок! 
Детальніше

Дементій Бєлий,
редактор "Політичної Херсонщини",
політолог

Невипадкове співпадіння. Окупанти готують мобілізацію херсонців

На тимчасово окупованій території Херсонської області у часі співпало дві події: Подія перша. Малозрозуміла для невійськових. Росіяни включили наші окуповані території до свого південного військового округу. Для довідки: Військовий округ в росії - це ...
Детальніше
Політична Херсонщина » Політика » Передвиборний рік Коня. Троянського

Передвиборний рік Коня. Троянського

День Бабака, кажете? Ні, блін, не день, і не бабака. Рік Троянського Коня!

Для початку маленьке спостереження і чималенький історичний екскурс. Колись, в шкільні роки, в середині вісімдесятих, мені ніяк не давалась українська мова. Дивно, приїжджаючи до бабусі з дідом в село, я швидко переходив на суржик, але диктант чи не дай Бог твір гарантували кілька ганебних для носія мови, азірівських, помилок (бо українець може помилитись між і та и лише в іншомовному слові).

При цьому вивчення української було напівдобровільним, від нього автоматично звільнялись чисельні діти, чиєю адресою були «нє дом і нє уліца» (за рік могло змінитися кілька таких тимчасових однокласників), а також, якщо не помиляюсь, за заявою, етнічні росіяни-резиденти.

Одного разу, один з таких росіян, носій цілком українського прізвища і син херсонського моряка, запитав мене, навіщо мовляв воно мені треба - зайвих 4 уроки на тиждень сидіти в школі. На що я йому геть непатріотично відповів "ти шо! мєня батя за такую токо попитку убьйот".

Мову я більш-менш пристойно опанував згодом, дякувати прямим радіотрансляціям Верховної Ради першого скликання, але звідтоді пам’ятаю комплекс, який відчував від того, що я, записаний українцем, не знаю своєї ж мови. І навпаки, україномовність співбесідника сама по собі надавала йому в моїх очах певного позитиву.

 І треба ж таке - досі я не мав жодних конфліктів, ані вербальних, ані інтернетних, з україномовними співбесідниками. Навіть розуміючи, що бачу сучого сина, також я розумів, що то наш сучий син. Ба більше, хвороблива українофобія промосковських кіл примушувала вже за факт україномовності вважати людей націоналістами (відповідно, термін набув позитивного звучання); згодом, на тлі посилення істерії, додалося ще одне слово - фашист. 

Коли до слова брудними пальцями доторкнувся морально збанкрутілий ригівський режим, воно теж, подібно давньому голландському гьозу, отримало шанс стати евфемістичним визначенням просто українця. Отримало, та не стало.

Якщо з класичного, совєцького, визначення фашизму прибрати слова "національний" і "расовий" (або, залишивши, додати "соціальний") - стає з одного боку логічним віднесення тими ж совєтами до категорії фашистських чисельних і серйозних і опереткових режимів від Франка і Піночета до Сомоси і Батісти;

з другого, чи ненайфашистськішим фашистом здасться Совєцький Союз; кричущі ознаки фашизму спостерігатимуться у Партії регіонів. І ось тут я, а разом і незалежно - чисельні мої однодумці, припустилися тяжкої помилки (що це помилка, стає зрозумілим тільки зараз, про це нижче.). Отже, ми вирішили, що для подолання ворожого фашизму, керуючись історичним досвідом, потрібен фашизм свій. 

Своєму за задоволення від омріяної помсти можна пробачити як вважалось, підліткову хворобу - схильність до пози, гітлерофілію, нездатність до пошуку компромісу всередині союзницького табору.

Ми розраховували на ультимативний дисциплінований загін кулачних бійців, що діючи проти режиму його ж засобами, наводитиме жах на правлячих клептократів. Підсумки виборів дали нам привід для оптимізму. Хоч надану нами абсолютну більшість голосів стараннями владних крутіїв і за допомогою підрахуйського закону не вдалося втілити у більшість фізичну, та ми чітко показали і собі і ворогу, хто в країні справжній господар, показали, що вступ нами в свої права - лише питання часу.

Але після виборів почалися непорозуміння. Склалося враження, що для наших обранців ми просто не існуємо. Виявилось, що націоналістична партія збирається буквально слідувати власній програмі в міру власного ж її розуміння. Годі казати, що за двадцять років ігор в демократію ми звикли вважати партійні програми не вартими паперу, на якому їх надруковано; відношення авторів програм до них на нашу думку є подібним.

Нам здалося, що тролінг дрібних українофобів і нищення ідолів Ульянова-Леніна в десятку сіл і містечок – схоже на розстріл горобця з гармати. А гра поза межею фолу на європейському напрямку, попри свою мало значущість у внутрішній політиці, може нашкодити справі української демократії більше, ніж всі потуги подібного роду з боку режиму з усіма його прокураторами і іншими кривдоохоронцями. Раз за разом, заходячи на сторінки впливових свободівців, ми нагадували їм про наше, їх виборців, існування. Нагадували їх хвальбу, що один свободівець десятьох регіоналів в бою вартий – і питали, чому тоді без зайвих проблем перезатвердився на посаді Азаров, чому тихесенько так пройшло чергове паскудство – вексельний законник, чому вони піддають обструкції російськомовні виступи владців, а не безумовно будь-яку їх активність неважливо якою мовою – адже приводів оголосити регіональсько-комуністичну більшість поза правовим полем більш ніж досить; натомість головними ворогами народу в поданні свободівців стає всяка дрібнота.

Наші нагадування або ігнорувались, або наражались на відповідь у вигляді пустопорожніх лозунгів. Видавалось, що партію не цікавить майбутнє хоча б на досягнутому рівні, для забезпечення якого треба щонайменше подумати, чим керувався виборець. Видавалось, що партійці якійсь малозрозумілий драйв отримують від «захисту українців», що на практиці полягає в нагадуванні про етнічно неукраїнське походження значної частини керівників і держслужбовців та більшої частини олігархів – мабуть набагато приємніше терпіти визиск від співвітчизника.

Постійні вкидання компромату про некрасиві, з огляду на імідж, оборудки свободівських ляйтерів також додавали  зайвих сумнівів в правильності минулорічного вибору.

Така хронічна гра в моя-твоя нє панімай могла б тягнутися ще довго, може до самих президентських виборів, але минулого тижня на сцену вийшла Юлія Тимошенко, написала свого культового вже листа-поздоровлення Януковичу з днем Бабака – і надалі ситуація просто не могла залишатись невизначеною.

Сказати, що читати з-під Юлиного пера дифірамб на адресу Маркова неприємно – це нічого не сказати. Але, залишимо емоції. Авторка не могла їх не передбачити, навіть якщо уявити, що вона з’їхала з глузду, і щиро писала те що думає. І все ж написала.

Спадає логічна здогадка, що майбутні втрати і надбання від листа були попередньо збалансовані і зважені. Не треба бути Нострадамусом для передбачення того, що якась частина соратників після такого від Юлі піде. Не до УДАРУ, що приєднався, не зрозуміло навіщо, до захисту екс-депутата. Лише до Свободи. Для перетікання нічого робити було не потрібно, сиди, чекай, мовчи. Як не можеш мовчати, заяви, що ми високоморальні, чесні, патріотичні, і тому не поділяємо нерозбірливості в засобах, і зокрема використання трофейної зброї.

Коли з’явилась перша панічна ластівка від київського свободівця О.Курінного «Юля нас зрадила. Безкоштовно, лише через своє антиукраїнське нутро» - я намагався переконати його в протилежному – і не тому, що його, чи інших свободівців особисте ставлення до партнерів по опозиції мене хвилювало – ні, просто неважко було передбачити, чим продовжиться і чим скінчиться (і так саме сталося) обговорення в подібному тоні: зрадила, бо вона Грігян (Капітельман не побачив, але за контекстом коментарів зрозуміло, що перше прізвище – евфемізм другого), вона за природою ворог українців, і зрадила вона не за гроші, не за звільнення чи ще через щось осязаєме, а просто так, через анти українство; висновком мало бути твердження, що партнери ВОС по опозиції нічим не кращі за правлячий режим.

В частині висновків дійсність перевершила мої найгірші сподівання. Партнери виявились гіршими за правлячий режим. Чому? Схоже, лише тому, що вона – Грігян… Ну і що, спитаєте. Хіба ми не звикли до агресивних дурнів, що міряють оточуючих своїм рівнем? То так, але в дискусіях світились і свободівські інтелектуали (це такі люди, що відрізняються від інтелігентів браком моралі). Я не дарма присвятив початок свого опусу мовному екскурсу. Ведись дискусія з російськомовним опонентом (чи з мого боку російською), хтось би її припинив образою іншого, а солов’їна, як певні рештки ідентифікації «свій-чужий», ще працювала.

 З дискусії я виніс такі висновки:

1. «Свобода» почала свою гру, що не має нічого спільного ані з євроінтеграцією, ані з перемогою опозиції. Кінцевою метою є вихід в другий тур їх лідера, і лише проти Януковича ,в крайньому разі – проти гіпотетичного одіозно-промосковського кандидата. Це легко пояснює зайву анти опозиційну риторику з ксенофобськими нотками – додаткових прихильників не прибуде, але прошарок помаранчевих противсіхів своє існування відновить, що автоматичне унеможливить опозиційне дербі в другому турі.

2. «Свобода», як і більшість експертів, не виключає масових заворушень, але збирається їх спрямовувати в русло «захисту українців». Застереження про фактичну невідворотність приводу самі розумієте кому до «прінуждєнія України к мєжнаціональному міру» ігноруються, не через дурість, а тому, що це «прінуждєніє» схоже теж є елементом плану.

Знову підкреслюю, варіант, даруйте, свободівської несвободи від лубянського інтересу я не розглядаю, бо і без нього їх план неважко пояснити – адже якщо оточуюча дійсність не дозволяє радикалу взяти владу, він що робить? Правильно! Він міняє оточуючу дійсність.

І байдуже, що потрібна дійсність проявиться не всюди, в значній частині країни вона може стати подібною за змістом, але протилежно направленою. Хоч половину, та з’їсти! Щоб це розуміти, треба бути справжнім фашистом, а не хизуватись, як  ми – я україномовний українець, значить фашист, або «якщо антифашисти – то ПР і тітушки, то я – фашист». Несвоєчасне розуміння, невміння спрогнозувати майбутні дії «Свободи», зрештою, агітація і голосування за неї, на цьому тлі вже здаються мені величезною, фатальною помилкою.

І ще додам одне невеселе спостереження. Мене довго дивували часті публікації свободівцями і взагалі українськими ніби націоналістами всілякого російськомовного непотребу з російських же сайтів на теми антисемітизму, анти християнства, антиєвропейства, захисту слов’янства (акценти на те, хто такі словяни, наскільки ними є українці і яким боком до них взагалі росіяни, не робляться ,хоча в інших випадках мало який націоналіст відмовить собі в задоволенні назвати східного сусіда угро-фіном).

Мимоволі згадується моє улюблене прислів’я, калька з російського, але як на мене, українське звучання надає йому якогось глибиннішого змісту: «Крук крукові ока не видзьобає, а як і видзьобає, з горобцем не поділиться». Про що я цього разу? Про те, що ідея виставити проти чужого фашизма власний ризикує виявитись нездійсненною – в словосполученні «український фашист», так само, як в 1919 «український соціаліст», чи зараз же «український комуніст», визначення «український» суто географічне.

Боюсь, час повторити за свободівськими речниками, але вже в їх бік: НАС ЗРАДИЛИ!

PS Якщо це прочитає щирий активіст «Свободи», у нього є можливість спробувати цивілізовано і аргументовано переконати мене в помилковості спостережень чи висновків. Оскільки розчаровуватись в своїх симпатіях, і головне – розуміти марність свого голосу на виборах – річ тяжка, буду тільки радий побачити контраргументи.

Наше відео

Про нас

"Политическая Херсонщина" создана в июне 2000 года коллективом единомышленников, активистов Комитета избирателей Украины. За годы работы, наш сайт неоднократно менял дизайн, но главным в нем оставалось желание честно освещать общественные, политические и культурные события нашей области, отображая все точки зрения, которые присутствуют в нашем обществе.

Связаться с нами можно по адресу:
Херсон, Приднепровский спуск, 1, оф. 8,
телефоны (0552) 34-44-26, (066) 100 8191 
E-mail: polit.kherson@gmail.com

Редактор сайта Дементий Белый

розроблено - photografica