Вчора ввечері, напередодні найбільшого християнського релігійного свята херсонські громадські об'єднання ЛГБТ розповсюдили заяву, в якій розкритикували Звернення депутатів Херсонської міської ради до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Ради національної безпеки і оборони "З метою захисту і підтримки інституту сім’ї в Україні, захисту інтересів херсонців", яке було ухвалене міською радою 24 квітня (рішення №1973).
В своїй заяві вони нагадали, що 26 квітня є Всесвітнім днем видимості лесбійок. Й цей день для місцевих лесбійок далі цитата "не став не приводом для святкування, а днем, коли вони знов вимушені були виборювати свої права. На які цього разу зазіхнули депутати Херсонської міської ради..."
Виборювали свої права лесбійки написанням та розповсюдженням відкритого звернення до депутатів та мешканців міста.
Друкуємо текст Звернення
Відкрите звернення ЛГБТ організацій Херсону
Сьогодні, в Міжнародний день видимості лесбійок, ми, представни_ці херсонських ЛГБТ організацій «Інша», «За рівні права», “Нова хвиля для кращого майбутнього”, Ассоциация ЛГБТ «ЛИГА» звертаємось до мешканців міста, представників ЗМІ, депутатів Херсонської міської ради та міського голови Володимира Миколаєнка, та маємо заявити про неприпустимість прийняття місцевими органами влади рішень, підписання петицій, які мають дискримінаційний характер та спрямовані на позбавлення певних груп рівних прав та можливостей, зокрема можливості просування своїх інтересів та боротьби за свої права.
Ми маємо на увазі документи, які спрямовані проти ЛГБТКІ спільноти, а часто ще й проти гендерної рівності, що посягають на права жінок. Зокрема прийняте на позачерговій сесії міської ради від 24 квітня 2019 року РІШЕННЯ 24.04.2019 № 1973 "Про звернення депутатів Херсонської міської ради до Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Ради національної безпеки і оборони З метою захисту і підтримки інституту сім’ї в Україні, захисту інтересів херсонців"
Ми стверджуємо, що апелювання цього та інших подібних документів до сімейних цінностей є маніпулятивним та неприпустимим.
Як і інші херсонці, представники ЛГБТКІ спільноти Херсону теж мають сім’ї. І багато хто з нас має дітей. Саме так: у лесбійських сім’ях діти народжуються досить часто, і для цього не потрібно ні одружуватись, ні мати сексуальні стосунки з чоловіками.
Ми херсонці, ми маємо сім’ї, й тому нам відомо про те, які проблеми насамперед турбують сім’ї херсонців.
- Це високий рівень безробіття та низький рівень заробітних плат, через що багато сімей живе у злиднях.
- Це вимушеність економити кожну копійку в опалювальний сезон, для того щоб мати можливість сплатити за тепло.
- Це нестача місць у дитячих садках.
- Це групи продовженого дня у школах, які часто не працюють навіть до 17 години, що примушує матерів працювати неповний робочий день та призводить до ще більшої бідності.
- Це транспортний колапс, завдяки якому херсонські сім’ї, збираючись у вечері у гості до родичів, повинні або мати змогу розраховувати на таксі, або гостювати не довше ніж до о пів на восьму, бо пізніше не буде маршруток.
Шановні депутати, шановний Володимире Васильовичу, чи опитав хтось з вас херсонські сім'ї про їх проблеми та небезпеки, перед тим як «захищати» їх у обраний вами спосіб?
Чи є в місті багато сімей, які у списку своїх проблем поставили б ЛГБТ на перше місце? Чи на третє місце? Чи на десяте місце?
Так чому ж ви вирішили, що саме від людей з веселковим прапором херсонські сім’ї потрібно захищати у першу чергу?
Хочемо також нагадати, що Україна обрала для себе шлях євроінтеграції, що неодноразово підкреслював чинний президент і сподіваємось, що того ж курсу буде притримуватися й новообраний. Цей процес потребує від України певних змін, спрямованих на підтримання європейських стандартів з прав людини, зокрема виконання стратегії 2020. Петиції спрямовані на обмеження прав представників ЛГБТКІ спільноти та прав жінок, зараз активно просуваються в місцевих радах по всій Україні за допомогою потужної лобістської компанії з сумнівними джерелами фінансування. Вочевидь, що ці петиції гальмують євроінтеграційні процеси в Україні.
І одночасно вони слово в слово повторюють риторику щодо ЛГБТ, яка транслюється владою Росії, що став країною-агресором по відношенню до України саме тоді, коли ми обрали та відстояли євроінтеграційний шлях. Закликаємо депутатів завжди пам’ятати про це, розглядаючи подібні проекти рішень.
Також маємо зауважити, що фраза з боку міського голови при першому голосуванні питання - «не голосували ті, хто під веселковим прапором» - та фраза «зараз ми з’ясуємо, під яким ми прапором – під синьо-жовтим, або під веселковим», виглядали як дуже вдала спроба тиску на депутатів міської ради, які, цілком можливо, саме внаслідок таких гомофобних припущень побоювались голосувати проти. Нагадаємо, що після першого голосування рішення не було прийняте саме тому, що значна частина депутатів, присутніх у залі, не брала в ньому участь. Й при другому голосуванні ситуацію змінили лише два голоси.
Ми щиро сподіваємось, що в майбутньому у депутатів, яких обирали у тому числі й представники ЛГБТКІ спільноти міста, вистачатиме мужності голосувати проти рішень, спрямованих на обмеження чиїхось прав, а міському голові вистачатиме витримки й такту, які мають бути притаманні людині що займає цю посаду.
Нагадаємо, що 24 квітня 2019 року дане рішення було підготовлено за ініціативи фракції ВО «Свобода» у Херсонській міській раді. Як повідомила
прес-служба Херсонської обласної організації ВО "Свобода", незважаючи на дуже низьку явку депутатів, більшість все таки підтримала цей проект рішення, ініційований депутатом-свободівцем
Віталієм Урбанським.
«Не встигнувши подолати наслідки російської окупації, маючи низький рівень української культури та ідентичності на Півдні та Сході України, нас намагаються затягнути вже в иншу систему координат – крайній лібералізм з усіма його негативними проявами. Українське суспільство травмоване та переживає подвійний колоніальний тиск як з боку російських колоніяльних інституцій, так і збоку Заходу. Ми глибинно усвідомлюємо, що значна частина українців має традиційний погляд на питання сім’ї, шлюбу, батьківства та материнства. Ми, націоналісти, чітко бачимо проблеми, які є в сімейній політиці: від’ємний приріст населення, неповні сім’ї, проблеми соціяльно-економічного рівня проживання молодих родин тощо. У влади є проблеми, над якими дійсно потрібно працювати, а не впроваджувати в українське законодавство західні колоніяльні проєкти», – заявив у своєму виступі автор проєкту рішення Віталій Урбанський.
Президентові України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Рада національної безпеки і оборони
Щодо захисту інституту сім’їЗгідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами, держава має зобов’язання перед інститутом сім’ї щодо її розвитку та захисту.
Так, відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини, сім’я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист із боку суспільства та держави. У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що сім’я як союз чоловіка й жінки є природним і основним осередком суспільства та має право на захист із боку суспільства і держави. Згідно зі статтею 51 Конституції України, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Водночас глибоку занепокоєність викликає той факт, що донині влада так і не визначилася з державною стратегією розвитку та підтримки сім’ї. Така стратегія, на нашу думку, повинна базуватися на традиційних для України духовно-моральних християнських цінностях і природному розумінні сім’ї як законного союзу чоловіка та жінки, які народжують і виховують дітей.
Сьогодні є безліч викликів, які впливають на стан людей і сімей в Україні: сирітство, діти-інваліди та діти з особливими потребами, матері-одиначки, неповні сім’ї, неможливість повноцінно реалізувати свої конституційні права на лікування, навчання, житло, соціальний захист, гідний життєвий рівень. Разом із тим, із незрозумілих причин держава приділяє пріоритетну увагу лише штучно створеній проблемі так званої «дискримінації людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією». Наводимо тому кілька прикладів:
1. У проекті анонсованих змін до Конституції України Робоча група з прав, свобод та обов’язків людини і громадянина Конституційної Комісії підготувала змінену редакцію статті 51, яка визначає поняття шлюбу та сім’ї. Якщо у чинній Конституції зазначено: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка», то у змінах пропонується записати: «Право на шлюб, створення сім’ї гарантується законом. Кожен з подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі і сім’ї». Робоча група пропонує вилучити слова «чоловік» та «жінка». У такий спосіб здійснюється спроба закласти конституційну основу для легалізації одностатевих цивільних партнерств і так званих «шлюбів».
2. У листопаді 2015 року Уряд затвердив План дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року (далі – План дій). Метою Плану дій є вдосконалення діяльності щодо забезпечення прав і свобод людини в Україні, забезпечення їхньої пріоритетності під час визначення державної політики та прийняття рішень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також об’єднання українського суспільства довкола розуміння цінності прав і свобод людини. Разом із тим, деякі положення Плану дій є суперечливими, адже несуть загрозу національній безпеці держави та єдності українського суспільства. Це стосується, зокрема, положень щодо надання окремих прав та привілеїв представникам сексуальних та гендерних меншин (лесбійкам, гомосексуалістам, бісексуалам, трансгендерам тощо), серед яких:
- легалізація цивільних партнерств для одностатевих пар (пункт 105 підпункт 6);
- спрощення процедури зміни (корекції) статі (пункт 64);
- заборона дискримінації на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, за якою виділяють трансгендерів та транссексуалів (пункт 105);
- право на публічну демонстрацію своїх поглядів та переконань предствниками ЛГБТ-спільноти (пункт 39, підпункт 5);
- право на всиновлення дітей трансгендерами, транссексуалами, трансвеститами та іншими особами з розладами статевої поведінки (пункт 105 підпункт 7).
Вищезазначені положення Плану дій можуть загрожувати національній безпеці України, адже спотворять моральні цінності молодого покоління, нівелюватимуть інститут сім’ї, зменшать кількість нових подружжів, руйнуватимуть моральні засади українського суспільства, підриватимуть народжуваність, провокуватимуть загострення демографічної кризи в країні.
Окремі пункти Плану дій, зокрема, що стосується дозволу на усиновлення дітей трансгендерами, транссексуалами, трансвеститами, несуть пряму загрозу психічному здоров’ю дитини і порушують її права на гармонійний розвиток, право на свободу від спостерігання та участі в способі життя осіб, які не можуть визначитися, якої вони статі. Дитина спостерігатиме за нетрадиційною формою поведінки усиновлювача, сприйматиме її як норму і транслюватиме у власному житті.
Таким чином, легалізація, поширення та сприяння способу життя
ЛГБТ-спільноти руйнуватиме інститут сім’ї, яка є центральним компонентом індивідуального, соціального та економічного розвитку будь-якого суспільства.
Разом із тим, Планом дій не передбачено багатьох необхідних заходів для охорони материнства і дитинства, зокрема, заходів із подолання проблем неповних сімей, народження дітей поза шлюбом, збільшення народжуваності, скорочення рівня розлучень, зменшення кількості дітей-сиріт, у тому числі соціальних сиріт, допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям тощо. Плану дій бракує також заходів у сфері боротьби з надмірною сексуалізацією дітей, забезпечення охорони суспільної моралі тощо.
Більше того, на фоні бойових дій на Сході, питання, пов’язані із введенням у законодавство різних новацій щодо гендерної ідентичності та захисту від дискримінації представників секс-меншин та надання їм додаткових прав, є недоречним, адже суспільство вимагає вирішення більш пріоритетних завдань, а тому педалювання цих питань може спричинити збільшення напруги в суспільстві.
3. У листопаді 2015 року Верховна Рада України внесла зміни до Кодексу законів про працю. Головна мета цієї ініціативи – впровадити словосполучення «гендерна ідентичність» і «сексуальна орієнтація» у національне правове поле. Таким чином, встановлено пряму дискримінацію людей і роботодавців (у тому числі у релігійних і навчальних закладах), де неможливе працевлаштування людей, що ведуть аморальний спосіб життя або мають розлади власної психосексуальної ідентифікації.
4. Восени 2017 року, вже вкотре, відбувалися наполегливі спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству – так званої Стамбульської конвенції. Існує достатньо обґрунтувань щодо неможливості ратифікації Україною Стамбульської конвенції. Зокрема:
а) кожна держава, яка підписала міжнародний договір, має суверенне право не давати згоду на його обов’язковість, тобто не ратифіковувати, але при цьому не діяти в порушення його об’єкта та мети. За 6 років із 47 держав-членів Ради Європи 3 не підписали і не ратифікували Стамбульську конвенцію;
б) 22 – підписали, але не ратифікували (серед них такі держави, як Велика Британія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Норвегія, Словаччина, Хорватія, Швейцарія);
в) 22– підписали і ратифікували цей договір.
Наприклад, США, які вважаються найбільшою демократією в світі, часто підписували, але не ратифіковували ключові міжнародні угоди (Кіотський протокол до Рамкової конвенції зі зміни клімату, Конвенцію ООН з морського права тощо), що не заважало їм запроваджувати ефективний механізм регулювання тих чи інших відносин на рівні національного права. Головною перешкодою до ратифікації Стамбульської конвенції є введене нею визначення поняття “гендер” та похідних від нього. На відміну від загального уявлення про гендерну рівність (чи заборону гендерної дискримінації) як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставі статі) в різних сферах суспільного життя, відображеного, зокрема, в Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Стамбульська конвенція впроваджує інше розуміння гендера (стаття 3) та проводить чітку різницю між поняттям статі та гендера (пункт 3 статті 4) та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів – загалом, нараховують близько 50 типів гендера).
5. У лютому-березні 2016 року Кабінет Міністрів України запровадив посаду Урядового уповноваженого з питань сім’ї. Проте за кілька днів під тиском певних організацій і урядових структур інших країн, що лобіюють інтереси представників ЛГБТ, Кабінет Міністрів України без жодного правового обґрунтування скасував своє ж рішення.
З огляду на зазначені вище нормативні документи та постанову Верховної Ради України від 08.12.2015 № 854-УШ «Про Рекомендації парламентських слухань на тему «Сімейна політика України – цілі та завдання», з метою захисту і розвитку інституту сім’ї, Херсонська міська рада просить:
1. Зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, в якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки.
2. Вилучити словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» із Кодексу законів про працю України та з інших законів, законопроектів і урядових документів як такі, що несуть виключно ідеологічне та антинаукове навантаження, та не допустити включення цих словосполучень у нові закони та нормативно-правові акти.
3. Не допустити ухвалення Закону України «Про цивільне партнерство», що передбачено пунктом 6 статті 105 Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.
4. Виключити з проектів регуляторних правових актів в освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, що ставлять за мету «подолання гендерних стереотипів».
5. Припинити спроби ратифікувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (Стамбульської конвенції).
6. Заборонити пропаганду різних видів девіантної статевої поведінки, у тому числі у формі так званих «маршів рівності», «прайдів», «ЛГБТ-парадів», «фестивалів квір-культури» тощо. Ухвалити Закон України «Про заборону пропаганди гомосексуалізму».
7. Створити Міністерство у справах сім’ї або запровадити інститут Урядового уповноваженого з питань сім’ї. На відповідні посади призначити людей, які відомі своєю відданістю справі захисту інтересів сім’ї та моральності в українському суспільстві.
8. Зупинити процес внесення змін до Конституції України та інших нормативно-правових актів у частині викривлення дефініцій сім’ї, шлюбу, батьківства, материнства й дитинства.
Прийнято на позачергової сесії
Херсонської міської ради VII скликання
«24» квітня 2019 року
