Не так давно на Тернопільщині вшановували 115-річчя з дня народження видатного ідеолога й організатора сільськогосподарської кооперації Західної України Євгена Храпливого.
Він народився наприкінці позаминулого століття в селі Лисівці Заліщицького району теперішньої Тернопільської області. Вихований в патріотичній й інтелігентній родині, агрономію почав вивчати у Вищій земельній академії в Австрії, куди сім’я емігрувала, рятуючись від окупації Галичини російською армією. Однак тільки-но отримавши диплом інженера–агронома у Відні, відразу поспішив на батьківщину. Відтак багато років свого життя присвятив діяльності дуже відомого на той час крайового товариства «Сільський господар», будучи його керівником та редактором кількох його видань. Наприкінці 1930–х років при цьому товаристві діяло 2360 кооперативів, 143 районні молочарні, 668 кредитних та 32 фінансові організації, а також чотири таких потужних установи, як «Центросоюз», «Маслосоюз», «Центробанк» та «Ревізійний союз українських кооперативів». В цілому організація налічувала 160 тисяч членів. Силами «Сільського господаря» було засновано молодіжну організацію «Хліборобський вишкіл молоді», створено спеціальні секції для українських господинь, якими було охоплено понад 20 тисяч жінок.
Але головне навіть не цифри, які засвідчують масштабність роботи, а той дух, який у ній панував. Основувався він на глибоких переконаннях Євгена Храпливого в тому, що для розвитку західноукраїнського села необхідне передусім згуртування навколо національних просвітницьких організацій. Тож, ратуючи за максимальне розширення сфери сільськогосподарської освіти, Храпливий як очільник «Сільського господаря» налагодив ефективне співробітництво з господарськими школами та курсами під егідою таких авторитетних тодішніх організацій, як «Просвіта» та «Рідна школа». Активно долучився також до створення Державного хліборобського ліцею з українською мовою навчання. А ще він багато подорожував Європою, вивчаючи досвід сільського господарства тамтешніх країн, відтак використовував усі можливості для запровадження його на рідній землі. Причому серед головних кінцевих цілей завжди ставилася і конкурентоздатність української сільськогосподарської продукції на європейському ринку. Й успіхи в цьому були чималі. Як свідчать численні документальні джерела, вироблені в Галичині ( тоді Тернопільська область ще не була виокремлена) масло, птиця, м’ясні вироби, сухофрукти, соління та інша продукція користувалися чималим попитом у магазинах та на ринках Варшави, Відня, Берліна, Парижа, Мадрида. Сільська кооперація мала чітко налагоджену систему закупівлі, транспортування, зберігання та продажу. Не гірше була налагоджена і централізована, за пільговими цінами, закупівля для сільських кооперативів техніки, інвентарю, посівних матеріалів, успішно діяли страхові та кредитні спілки. А товариство «Сільський господар» Євгена Храпливого допомагало кооператорам вивчати і застосовувати нові прогресивні методи господарювання.
Кооперативний рух західноукраїнського села в ті роки активно підтримувала Українська греко–католицька церква ( нерідко священики навіть брали участь у керівництві кооперативами своїх парафій), а також фактично всі українські політичні об’єднання. І недарма на наших землях, що входили тоді до Польщі, українських кооперативів було суттєво більше, ніж польських. Перспективи б мали бути тільки райдужними, але… Сумнозвісна повальна колективізація зупинила розвиток індивідуальних селянських господарств, кращим господарям почали чіпляти ярлики «ворожих елементів». І вже у 1939–му чотири з половиною тисячі сільськогосподарських кооперативів Галичини були насильно ліквідовані радянською владою.
Прихід на західноукраїнські землі радянської влади став особистою трагедією і Євгена Храпливого. Газета «Ізвєстія» опублікувала статтю, де його зарахували до «ворогів народу». Щоб не наражати на реальну небезпеку і себе, і сім’ю, він був змушений виїхати за кордон. Працював у Вільному українському університеті Мюнхена, був співорганізатором першого з’їзду українських кооператорів в еміграції. Планів і задумів мав ще дуже багато, але доля відміряла пану Євгену лише 51 рік…. Сьогодні його ім’я носить Заліщицький аграрний коледж , де активно продовжують справу професора Храпливого, не лише навчаючи молодь сільськогосподарським дисциплінам, а й прищеплюючи їй любов до рідної землі і свого народу. Звичайно ж, чимало уваги приділяється там й ідеям сільськогосподарської кооперації — як потужній силі, здатній підняти сучасне українське село. Тож дуже хочеться вірити, що в недалекому майбутньому така потужна в минулому сільськогосподарська кооперація Тернопільщини та решти аграрних західноукраїнських областей відродиться. А її продукція знову стане дуже бажаною на європейських прилавках.
Світлана Мичко, журналіст-координатор проекту «Прес-клуби єднають Україну», Тернопільська область
