Якщо Фестиваль театрів «Молоко» (Фестиваль театрів «Молоко») поки пристрілюється до Херсону, херсонський глядач розпещений «Мельпоменою Таврії» придивляється до фестивалю.
До нас привезли три вистави. Різні за жанром, стилістиці і масштабності.
Але всі яскраві, поставлені професійно і відпрацьовані «до сьомого поту».
До майстерності режисерів і артистів — особливо не причепишся (і навіщо), а ось до контенту і стилістиці є питання, тому є про що подискутувати.

Перша вистава, яку побачив херсонський глядач була «Чуваки НЕ святкують, або Ukrainian». Автор і виконавець однієї з двох ролей Руслан Горовий відразу вибачився, що він не актор і, що мовляв не судіть строго. Виявилося «кокетував»: зіграв цікаво і відчувається, що не весь свій потенціал розкрив. А ось його напарник актор Дмитро Усов, був для мене приємним відкриттям, таким собі — артистом- оркестром, та й по ходу п'єси — йому багато раз доводилося на льоту «перевзуватися», то в американського ветерана, то в українського патріота, то в гея, то в підлітка, який харчується пацюками (жах-жах-жах). Оформлення вистави мінімалістично, кожна деталь зіграє свою роль, і навіть гумова куля обов’язково вистрілить. Ну, це цілком очікувано, тому що постановник — відомий український режисер Максим Голенко. З перших хвилин актори змушують зануриться в їх історію, і не відпускають до кінця вистави. Але є в цьому спектаклі таке, що зачепило мій «вимогливий» смак. У ХХІ столітті нетрендово карикатурно показувати гомосексуала з воланом в дупі і експлуатувати цей образ з розрахунку на смішки із залу. Вони (геї) зовсім не такі, які не карикатурні. Після вистави обговорювали виставу в кафе, і повз нас пройшла зграйка молодих відкритих геїв. Господи, та це просто прекрасна молодь, а не та карикатура, зіграна на сцені. Хоча Режисер-постановник вистави давно довів, що вміє працювати з цією чутливою темою.
А сцена з підлітком, який харчується пацюками — це взагалі треш, на рівні «розп’ятого хлопчика». Шкода, що на догоду касовості пожертвували смислами і правдою.
Другий фестивальний спектакль, який побачили в Херсоні це «Майстер і Маргарита». Якщо цей твір в репертуарі театру — це завжди потрапляння в яблучко, а не в «молоко». Містика, яка супроводжує цей роман почалася ще на підході до театру. Такої черги в театр я не пригадаю. Навіть подумалося: чи не мощі  Володимира Ілліча привезли? «Такі да», на сцені домінував пам’ятник вождю. А коли почався спектакль, здивувався, чи на «Майстра …» я прийшов? Роман Булгакова — це не театральна п'єса, тому поставити її на сцені — це виклик, який по силах тільки маститим режисерам і злагодженій професійній грі команди акторів. Якщо слідувати за буквою твору — це нецікаво, тому що на спектакль вже приходить підготовлений глядач, який, якщо і не встиг прочитати роман, все ж багато про нього чув. Я не написав «духу і букві». Тому що «дух» твору ні в якому разі не повинен бути вихолощений. Однак «Майстра …» ставив Майстер з Херсону. Як тільки я прийняв цю формулу, мені стало цікаво поглянути на інтерпретацію цього твору полтавським театром імені Гоголя. Сергій Павлюк цікавий сценічними деталями та театральними кодами, на які він талановито плідний. Пам’ятник Іллічу без Сталіна, але з вільним місцем на кам’яній лавці — одразу народжує рій інтерпретацій від «святе місце (свят-свят-свят, яка там святість) порожнім не буває, до занурення в атмосферу сталінського терору. Плакати в стилі «вікон РОСТА» рясно розвішані по контуру сцени, хрести ліній електропередач («привіт» ленінському плану ГОЕРЛО), браві проходки з революційними речівками радісних громадян, на чолі яких дівчина в українському віночку (теж режисерський шифр) старанно притупувала «Лівою! Лівою!» . На сцені так багато було змішано в одному  театральному  коктейлі Молотова, і який постійно вибухав в мозку, викликаючи нові і нові смисли-галюцинації. Павлюку було складно конкурувати з бартковською інтерпретацією балу у Сатани (хоча зараз і ці кінематографічні кадри здаються смішними, які виконані примітивно за допомогою застарілих комп’ютерних ефектів), тому він знайшов свій суто театральний вихід і замінив його арією «Мефістофеля» з «Фауста» Гуно. Рудоволоса Гела, (заслужена артистка України Вікторія Ягодка) була не менш переконлива за Шаляпіна. Думаю рішення з арією — це вдалий театральний хід.
Весь акторський склад, який зіграв на сцені гідний доброго слова і похвали: заслужений артист України Олександр Любченко точно потрапив і в букву і перейнявся духом своєї ролі. До речі, коли він давав інтерв’ю він насилу вийшов з диявольською поважності. Майстер і Ієшуа (заслужений артист України Богдан Чернявський), Маргарита (заслужена артистка України Тетяна Любченко), як-то знітилися на тлі «нечистої сили» (це був такий режисерський задум?). А Понтій Пілат (народний артист України Василь Голуб) майже не поплатився за участь у виставі, міг і не дограти до кінця. Браво мужності талановитого артиста!
Дякую, фестивалю, що «познайомив Херсон з Полтавою» (з Полтавським театром імені Гоголя), а херсонців з новими гранями таланту власного херсонського режисера.

І, нарешті, третій моно-спектакль «Суперстар» (друге місце фестивалю), де актор і автор Олексій Красних яскраво блиснув гранями свого таланту. Це його практично перша проба на сцені, тому важко судити про його майбутнє, але циркову гротескну жилку потрібно розвивати, це може стати його візитівкою

Продовжую насолоджуватися  театральним післясмаком від фестивалю «Молоко».
Оплески (Амінь).
Ваш арт-аналітик - Юрій Житняк.