Зараз Женя – координатор експертної ради, яка контролює обласну владу, член ради Майдану. Кожний її день розписаний по хвилинах, вдома майже не буває. Але вона легко погоджується поспілкуватися зі мною декілька хвилин.

Шукала роботу — знайшла Майдан

Період свого життя “до Майдану” Жені вже важко згадати. 

- Здається, що пройшло не 4 місяці, а 4 роки, - зітхає Женя.

За освітою архітектор, раніше вона викладала дизайн, композицію, живопис, малюнок. Політикою та місцевим самоврядуванням не цікавилася. 

- Я просто завжди була патріоткою, навіть коли цього ще не усвідомлювала. Доля завжди підкидала мені випадки, в яких це проявлялося.

Один з таких випадків сприяв тому, що Женя, яка виховувалася в російськомовній сім'ї, навчалася в російському садочку, школі та університеті, почала розмовляти українською. Це було у 2012 році, коли влада хотіла зробити російську мову другою державною. 

На питання, звідки у неї такий незвичний для Херсонського регіону акцент, Женя сама здивовано знизує плечима:

- Можливо, це кров. У мене прабабуся полька. Бабуся з Тернопільщини. Але навіть коли ми туди зрідка приїжджали, то розмовляли все одно російською. Тож акценту не було де вчитися. Я цьому сама дивуюсь.

Женя розповідає, що спочатку розмовляти українською їй було нелегко, тому коли вона не могла перекласти якесь слово, замінювала його цілим реченням. Але вперто продовжувала спілкуватися рідною мовою, і вже через пів року звикла.

Якраз за декілька тижнів до Майдану Женя звільнилася з роботи й була в пошуку: подавала резюме, ходила на співбесіди. От і знайшла роботу. Хоч і неоплачувану, але, як казав Скоровода, спорідну.

Хоч у дівчини завжди були організаторські здібності, громадською діяльністю вона раніше не займалася. Навіть на вуличні акції ніколи не ходила.

- Все приходить вчасно, - розмірковує Женя, - Раніше я вважала, що всі вуличні акції — це клоунада. Мені здавалося, що вони неефективні. Але я просто не розуміла характеру процесів. Адже на майдані знайомишся з подібними людьми, а далі вже можна робити щось більш суттєве. Але перший етап — це майдан. Як не буває все відразу, так і революції з одного маху не робляться.

Женя: “Я отримала те, чого людина може не надбати за все життя”

На херсонському Майдані Женя з першого дня. Коли прийшла на акцію “Херсон — за ЄС”, одразу ж пішла шукати організаторів. І вже наступного дня принесла маркери, старі шпалери та серйозно зайнялася виготовленням плакатів, організацією людей на акції.

- Але потім стала збільшуватися кількість задач, а людей, які їх виконували, не збільшувалося. Багато було тих, хто просто приходив, а тих, хто організовував і втілював, було небагато. Але вже викристалізувалась команда. Ми планували виступи, створили групу в контакті для інформування населення, - розповідає Женя.

Дівчина вважає, що на той час була величезна інформаційна блокада. Ніхто не знав, що в Херсоні також є Євромайдан.

- Нав'язувалася думка, що в Херсоні всі за Януковича і це дуже обурювало, тому що навіть один з перших автомайданів зібрав до 50 автомобілів. А це дуже багато для Херсону, для першого автомайдану. Але про це на всеукраїнському рівні нічого не було сказано.

На першому тижні акцій до активної молоді підключилися політичні партії, разом почали випускати інформаційні бюлетені, щоб звітувати про свою діяльність і роз'яснювати людям, що таке Майдан, навіщо він стоїть.

На запитання, чи довелося Жені принести заради Майдану якісь жертви, вона відповідає, що втратила багато часу, але неспівмірно багато отримала. 

- Я отримала знайомства, друзів, побратимів, однодумців. А це те, чого людина може не надбати за все життя. У цих людях я впевнена і знаю, що вони зі мною до кінця, а я з ними.

Чотири рази Женя їздила на Майдан в Київ, в тому числі на Новий рік і за два тижні до того, як була зачистка Майдану. 

- Перший раз був величезний підйом духу, - ділиться враженнями активістка, - На відміну від спокійного Херсону, в Києві все аж вібрує, таке поле волелюбності, чесності. Відчувається сильний дух. Втягуєш це повітря на повні груди, і хочеться це все зберегти, щоб хоча б частинку цього настрою привезти в Херсон.

Женя вважає, що Херсонщина зараз повинна рухатися в напрямку згадування свого коріння. 

- У нас це і так дуже швидкими темпами відбувається, тому я пишаюся Херсоном. Те, що відбувалося у Львові все життя або в Києві протягом років, у нас відбулося протягом місяців, і це дає плоди. Але ці знання треба закріпити. Треба рухатися в напрямку усвідомлення своєї ідентичності, а звідси будуть випливати відповіді на всі питання.

Сама Женя протягом цих місяців теж змінилася. Довелося навчитися не тільки командувати, а й проявляти дипломатичність:

- Раніше не треба було стільки задач вирішувати в один момент часу. А тут розумієш “Хто, якщо не ми?”. Ти не маєш права ані на хворобу, ані на образи, ані на втому. Ти маєш робити все одночасно, і сили звідкись беруться. Треба вміти домовлятися, але залишатися вірними собі, Богу і Батьківщині.

Щодо Майдану, Женя Мироненко впевнена, що він буде існувати в Херсоні ще довго як спосіб комунікації. 

- Багато хто хоче збагатитися за рахунок Майдану, але ми не дамо, - впевнено заявляє Женя, маючи на увазі роботу експертної ради.

Таких от молодих і талановитих лідерів подарував Херсону Майдан. І дійсно, зараз уже важко уявити, що колись все було інакше. Може, це і є наші перші кроки до європейського суспільства?