Наступної неділі Україна відзначатиме День Соборності. Це свято встановлене на відзначення дня проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року. Офіційно в Україні День соборності відзначають з 1999 року, згідно з указом тодішнього президента Леоніда Кучми.

Коли до влади прийшов Віктор Янукович, він скасував це свято і встановив «День Соборності та Свободи України». Однак 13 листопада 2014 року указом Президента України Петра Порошенка свято було відновлено.

Пригадую, як 2011 року в День соборності я ходив Софійською площею столиці й дивувався: усе, як і 20 років тому. Кілька ряжених «козачків», пара зациклених націоналістів із саморобними плакатами, фольклорні тітки у квітчастих хустках. Безплатні газети, агітки та райдуга безглуздих партійних прапорів.

Та й серед промовців знайомі обличчя. Ось відомий український поет-класик. Я його чув іще на перших мітингах Руху. Тоді він боровся за перебудову. Так само затято, як і 20 років до того таврував українських буржуазних націоналістів — Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюбу…

Не відзначилася оригінальністю і Юлія Тимошенко. Єдине, на що спромоглася — закликати народ "на майдани". Я ще сподівався на виступ одного з лідерів податкового майдану Олександра Данилюка. Має ж бути в 30-річних якийсь креатив! Та коли він почав вигукувати політичні гасла, мені стало сумно, і я пішов.

На майдані Незалежності було ще сумніше. Зігнана «регіоналами» альтернативна тусовка складалася із сільської молоді петеушного типу та синюватого вигляду маргіналів. Безкінечні співи зі сцени — від «Україно, краю мій!» до «Моряк в развалочку сошёл на берег».

На Контрактовій площі Арсеній Яценюк складав із величезних пазлів карту України. Для повноти картинки не вистачало пісочниці.

А в палаці «Україна» «урочисті збори» проходили в кращих традиціях брежнєвських часів. Президент Янукович відзначився ще одним перлом пишномовства, коли говорив про «долання тимчасових труднощів ЗАРАЗИ (замість «заради») втілення реформ».

Настурного дня біля залізничного вокзалу в мене стрельнув цигарку худорлявий мужик сільської зовнішності.

— А ви не могли б допомогти нам трохи похмелитися, — канючив він. — Учора цілий день промерзли На майдані. Нам обіцяли по 100 гривень, але «кинули», суки!

З тих пір багато чого в нашій країні змінилося. Євромайдан, анексія Криму, «ленінопад», війна на Донбасі… Та й суспільство почало змінюватися. Але українська політика ніби спинилася в часі. Бо її носії продовжують ставитися до неї, як до шоу для юрби. Не розуміють, що народ уже має попит на іншу політику й інших лідерів.

Та щоб нас знову не «кинули», маємо бути пильними. І ще багато чого зробити у своїй державі, аби нарешті настав справжній День Соборності.

Автор: Олександр ГУНЬКО, "Новини ділові".