— На Херсонщині є не тільки сепаратистські віяння, а й існує сепаратистська структура, яка тут старанно збиралася, конструювалася і продовжує працювати, — зазначає фахівець. — Найбільша частина цієї структури — Комуністична партія. Ще одна частина — проросійські рухи типу “Русского единства”. Нарешті — частина членів Партії регіонів, які завжди були зорієнтовані на Росію і вважають незалежність України геополітичною помилкою. Сепаратисти довгі роки підживлювалися російськими грошими, нині вони дещо “законсервувалися”, але своїх поглядів не змінили.
Постійно чути заклики, що Херсон — російське місто. Сепаратисти відкрито виходять на мітинги. Їх організовують екс-нардеп від КПУ Катерина Самойлик та нинішня депутатка Ольга Михайленко. Вони не приховують, що хотіли б провести референдум по самовизначенню Херсонської області та півдня України. У соціальних мережах повно закликів дати відсіч “цим хохлам і бандерівцям”.
А серед населення які настрої?
— Думки розділяються полярно: за і проти сепаратизму. Причому полярність наростає. Якщо говорити по пропорціях, то сепаратисти становлять 10 відсотків. Так само на мітинги за Україну виходять удесятеро більше людей. Причому нині усі люди на мітинги виходять добровільно, ніхто бюджетників не зганяє.
Яка обстановка у прикордонних районах з Кримом?
— Прикордонна смуга розкидана на кілька районів — Чаплинський, Калачанський і Генічеський. У кожному з них ситуація різна. В Генічеському більше людей, які вважають себе “русскімі”. Там сепаратистських настроїв більше. В інших районах переважають проукраїнські настрої. Останнім часом нарешті наші органи почали займатися сепаратистами, і вони відразу поховалися. Бо розкольники сильні духом тільки тоді, коли за ними маячать російські багнети. Якщо ж силова підтримка пропадає, вони відразу стають мирними і толерантними громадянами.
Наскільки міцний нині кордон з автономією?
— Оборона завжди недостатня. Вона має бути більша, ніж сили можливих нападників. По тому, скільки наших військовиків підтягнуто до меж Херсонщини, скільки нарито окопів, можна сказати, що українські війська контролюють прикордонну зону, наших військ підтягнули чимало. Це не є секретом для російської армії, їхні вертольоти регулярно облітають прифронтову територію. Але важливо не так кількість військ, як військовий дух. Я чимало разів бував на наших блок-постах, возив туди гуманітарну допомогу, спілкувався з українськими військовиками. Усі готові дати вісіч агресору, воювати з ворогом і захищати наш народ і нашу землю. Це не можна купити за гроші. Мужність або є, або її нема. В українців вона є. Нам не завжди щастило на лідерів, але щастило на народ. В останні місяці він продемонстрував чудеса самоорганізованості. Усе це пройшло перед моїми очима і на Майдані, і тут, в провінції.
Як поводяться російські вояки через місяць після початку агресії?
— В українців бажання відбити агресію значно більше, ніж у росіян наступати. Бо жоден з них не хоче повернутися додому в труні. Тому вся ця кримська бравада з них уже сповзає. Вони пройшли по автономії маршем тільки тому, що ми 23 роки свого головного ворога називали стратегічним партнером. Тому нашим офіцерам у Криму було складно застосувати зброю проти тих, з ким вони замолоду навчалися, служили в одних частинах і їли солдатський харч. А от росіянам це нескладно, бо вони прийшли “усмирить взбунтовавшихся хохлов”. Слава Богу, нині полуда з наших очей падає, і ми бачимо реальність цього світу. Тепер зрозуміло, що вони ніякі не брати, а мародери і загарбники. Спробували б вони піти на Аляску чи Китай. Тоді б ми подивилися на їхню браваду. А пройтися по Криму — на це вони герої.
Чим мешканці області підтримують українську армію?
— З самого початку кримських подій херсонці за власною ініціативою почали підтримувати наших вояків усім, чим могли — харчами, одягом, пальним. На наші блок-пости і у військові частини іде постійний потіг допомоги. Народ везе усе — від біноклів нічного бачення до продуктів. Підприємці, фермери, громадські активісти організовують збір коштів, харчів, засобів гігєни, побутових речей тощо. Ми опинилися в ситуації, коли треба згадати, що у нас є армія і без неї нам не обійтися — ні зараз, ні в майбутньому. Тому на неї потрібно тратити гроші — годувати, одягати, озброювати. Це чомусь забули попередні урядовці, які ганебно повтікали.
Доводилося зустрічатися з нашими військовими, що виходять з Криму?
— Так. З Криму виходить еліта української армії. Вони не були хрещені вогнем. Але всі вони хрещені Святим Духом. Їх не змогли перекупити, звабити потрійними зарплатами і квартирами. Вони залишилися вірними своїй військовій присязі. Я бачив їхні обличчя — втомлені від пережитого, але повні гідності і рішучості виконувати свій обов'язок. Наші військові в Криму відтягнули на себе основні сили агресора, і це довзолило виграти час, окопатися, відмобілізуватися і стати в глуху оборону материковій Україні. Зокрема, підтягнути війська до кордонів Херсонщини. На початку березня нашу область прикривала лише Миколаївська десантна бригада. У десантників нема важкого озброєння. Вони стояли тільки із стрілковою зброєю. Тепер там є танки, артилерійські установки тощо. Тому усі розмови про те, що здали Крим — це теревені дилетантів. Люди здійснили військовий подвиг. Ми зустрічали один з підрозділів наших вояків, які вийшли із Севастополя. Їхній командир в останній момент перейшов на бік окупантів, здав їм склад зброї. Старший лейтенант Олександр Макаренко прийняв командування на себе і вивів підрозділ на материкову Україну. Вони кажуть: “Ми один раз приймали присягу, більше не будемо”. Хіба це не герої? Вони складуть кістяк нової української армії.
Яка зараз обстановка на межі з Кримом?
— Робоча. Наші прикордонники проводять огляди тих, хто в'їжджає в автономію. Ніякого мандражу нема. Усі озброєні, вмотивовані, жодного смикання. Пропускний режим як на справжньому міждержавному кордоні. Однакові черги машин з обох боків. Проїжджаючих перевіряють на предмет виявлення зброї, вибухових речовин тощо.
Чи є відчуття, що з Криму може початися військове вторгнення?
— Від окупантів можна очікувати чого завгодно. Ми кілька місяців тому навіть не могли подумати, що зможемо воювати з росіянами. Треба бути готовими до будь-якого розвитку сценарію. Але відчуття близької агресії нема. Я думаю, що плани Путіна по розвитку імперії трохи обламала швидкість, з якою український народ самоорганізувався. Це дозволило зупинити подальшу агресію Кремля в Україну.
Що буде далі з Кримом?
— Важко сказати. Однозначно, цьогорічний курортний сезон зірваний. Чимало кримчан від отриманої дійсності починають тверезіти. Усі вони були зомбовані російським телебаченням. Наша влада нічого не змогла протиставити інформаційній війні Кремля. Та й про що можна говорити, якщо наш президент Віктор Янукович виявився зрадником Батьківщини. Він і Партія регіонів усе робили для розвалу нашої армії і держави. Тому в Криму не вели ніякої ідеологічної роботи. Тепер маємо результат.
Що змінилося в області з призначенням нового губернатора? Як проходить зміна влади?
— У Херсоні іде робота по стабілізації ситуації в економіці, по зруйнуванню соціальної бази сепаратистів. Працюють правоохоронні органи. Вирішуються кадрові питання. Але які б люди зараз не опинилися в коридорах влади, Україна вже буде іншою. На жаль, у багатьох людей є таке заблудження, що варто поставити при владі гарного менеджера — і все наладиться. Але Україна — не Росія. Ми сильні не лідерами, а своїми соціальними інститутами, високим рівнем самоорганізації нації і прагненням до свободи. Українці нині самі здобувають собі краще майбутнє. Ми тільки на початку шляху. Ми вистраждали іншу країну, і все у нас вийде.
Наскільки глибокою має бути люстрація на місцях?
— У нас зараз з'явилося чимало “люстраторів”, які готові махати шаблями направо й наліво. Спочатку треба виписати критерії, за якими проводити люстрацію. У Німеччині було простіше: служив у “Штазі” (служба безпеки НДР — ред.) — не можеш займати державні посади. А в Україні якими критеріями керуватися? За формою вух чи носа люструвати чиновників? Потрібно чітко визначити, хто не може займати певні посади. На мій погляд, це насамперед ті, хто замішаний у сепаратизмі і діяльності проти України. Проводити люстрацію за партійною належністю смішно. Є люди, які поміняли по 10 партій. Державні посади однозначно не можуть займати люди, які виступають проти державності України. На другому місці — хабарники, учасники корупційних схем, дерибанщики державного і місцевих бюджетів. Вони теж заподіяли шкоду країні. А всі інші критерії — був, перебував, притягувався — не мають великого значення.
Як на Херсонщині ставляться до теми федералізації?
— Це тема, яка вкинута для розколу суспільства. Ті, хто говорить про федералізацію, — це також сепаратисти. Хіба в Україні етнічно різний склад населення в кожній області? От у Росії — зрозуміло. Башкири, татари — це інші нації, вони цілком природньо вимагають собі автономію. А у нас просто якісь місцеві князьки чи клани хочуть отримати області в нероздільне керування для подальшого дерибану. Які особливі інтереси можуть бути у мешканців Херсонщини чи Львівщини? Ніяких. Тому тема федералізації — штучна, її придумали для розколу України. Сепаратисти і федералісти — це ягоди одного поля. В нашій області вони не мають великої підтримки. Україна має лишитися унітарною державою з одним центром управління в Києві. А не в Дніпропетровську, Каховці чи в Червоному Чабані. Я взагалі не розумію, чому Крим зробили автономною республікою. Там право на самовизначення мають тільки кримські татари. А хто від нас відділився? Які особливі інтереси мають Аксьонов і гоп-компанія? Тепер вони, напевне, стануть суверенними васалами.
Я упевнений, що більшість моїх земляків навіть не знають слова “федералізація”. Від цих розмов їм ні холодно, ні жарко. Люди думають, як знайти роботу, прогодувати сім'ю, вивчити дітей. Усі розмови про федералізацію — це чисті піар-технології, придумані в Москві.
Олександр ГУНЬКО
