Абсолютна більшість українців (88%) пишаються своїм громадянством. Вже третій рік поспіль гордість за своє громадянство перебуває на майже однаково високому рівні (2022 р. – 90,5%, 2023 р. – 88,5%, 2024 р. – 88%), що є найвищими показниками за роки соціологічного моніторингу. Такий рівень гордості присутній серед представників усіх вікових груп.
У регіональному розрізі найвищі показники тих, хто пишається своїм громадянством, зафіксовано у Західному (93%), Центральному (87%) та Південному (87%) макрорегіонах, дещо менші таких – на Сході України (84%).
Однак саме на Сході кількість тих, хто пишається своїм громадянством, зросла з 2022 року з 76% до 84%. Матеріальне становище суттєво не впливає на відчуття гордості за своє громадянством. Щоправда, якщо серед найбільш нужденної частини населення ним пишаються 86%, то серед заможної – цей показник дещо вищий, ніж у середньому по країні (94%).
Якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні, то абсолютна більшість українців (85%) підтримали б незалежність.
За незалежність України проголосувала б як молодь (85%), так і найстарше покоління віком 60 років і старше (83%), а також мешканці як міст (86%), так і сільської місцевості (84,5%).
Найбільше тих, хто підтримав би незалежність, – на Заході нашої країни (93%), але в Центрі так проголосували б 87%, на Сході – 78% і на Півдні – 72%.Проти були б лише 2% респондентів загалом по країні, причому на Заході таких було б критично менше 1%, а на Сході – близько 4%.
Підтримка незалежності продовжує залишатися на історичному максимумі за останні 23 роки соціологічних досліджень. Вищий цей показник був лише у серпні 2022 р. – 87,5%.
Водночас позитивних оцінок напряму, в якому загалом розвиваються події в Україні, за останній рік поменшало: наразі 40% українців вважають, що події розвиваються у правильному напрямі (було 49% у 2023 р.), тоді як 37% вважають цей напрям неправильним. Чоловіки дещо частіше за жінок оцінюють напрям розвитку як правильний, а от серед жінок більш виражена невизначеність.
Абсолютна більшість респондентів хоче будувати своє майбутнє життя в Україні (86%), причому основна частка серед них демонструє однозначну налаштованість залишатися в Україні (59%).
Таке бажання превалює серед людей з різним рівнем достатку і в усіх вікових групах. Втім, з віком налаштованість залишатися в Україні зростає. Так, якщо серед молоді будувати майбутнє в Україні хочуть 74%, серед респондентів 30–39 років – вже 81%, 40–49 років – 87%, 50–59 років – 90%, і серед найстаршої групи – 93%.
Близько 50% українців вважають, що за роки незалежності України відбулося скільки позитивного, стільки й негативного.Така тенденція характерна для всіх макрорегіонів. При цьому кожен четвертий (25%) вважає, що позитиву було більше, тоді як для 17% переважав негатив.
Серед почуттів, які респонденти відчувають стосовно майбутнього України, однозначно превалює надія (61%), за нею йдуть – тривога (40%) та оптимізм (33,5%).
Найбільші регіональні відмінності спостерігаються щодо почуття надії. Так, найрідше її відмічають у Східному макрорегіоні (48,5%), далі йдуть Захід (56,5%) та Південь (60,5%), водночас найбільш поширене відчуття надії серед мешканців Центральної України – 71%. При цьому надії на майбутнє України та оптимізм зростають зі збільшенням рівня доходів респондентів, тоді як тривога, навпаки, більш виражена серед найменш заможних верств населення.
76% українців переконані, що росіяни не сприймають Україну як незалежну суверенну державу. Причому такі оцінки переважають серед усіх соціально-демографічних груп респондентів, незалежно від їхнього віку, статі, типу населеного пункту, рівня освіти та доходів.
В регіональному розрізі думка про те, що росіяни не сприймають Україну як незалежну і суверенну державу, так само домінує в усіх макрорегіонах, однак показники дещо відрізняються. Так, найбільше це переконання поширене в Центрі (80,5%) та на Заході (78%) і дещо рідше згадується на Півдні (72%) та Сході (66%), хоча і там становить абсолютну більшість.
Переважна більшість українців (69%) переконані, що за час повномасштабної війни суспільство стало більш згуртованим, натомість 24% вважають, що цього не відбулося. Тих, хто не бачить більшої згуртованості після повномасштабного вторгнення, найбільше на Півдні (32%), Сході (29%), Заході (26%), а найменше в Центрі (18%).
Абсолютна більшість українців (71%) з початку повномасштабного вторгнення долучалася до волонтерської допомоги армії, тимчасово переміщеним особам або людям, які постраждали від війни. Так, 34% допомагали фінансово, 15% – надавали посильну фізичну допомогу і ще 22% допомагали і фізично, і грошима. Примітно, що частка тих, хто допомагав грошима, приблизно однакова серед людей різного віку (34-35%). Водночас 17% людей не допомагали і не планують цього робити.
В регіональному розподілі на Заході помітно вищий відсоток, ніж в середньому по країні, тих, хто долучався до допомоги суто фізичною працею (25%), тоді як найбільша частка тих, хто допомагав фінансово, була серед мешканців Півдня (40%) і Центру (36%).
Більшість тих, хто після повномасштабного вторгнення надавав саме фінансову допомогу армії, ВПО чи постраждалим від війни, продовжують жертвувати кошти і далі. Трохи менше половини (47%) тих, хто робить пожертви з 2022 р., роблять це в тих самих обсягах, що й рік тому, тоді як для 34% респондентів обсяги їхніх донатів стали меншими. При цьому 9% із тих, хто надавав фінансову допомогу після вторгнення, наразі жертвують більше, ніж рік тому. Лише 7% тих, хто раніше робив пожертви, перестали це робити протягом останнього року.
Найпоширенішою причиною зменшення обсягів пожертв більшість респондентів називають зниження рівня їхніх доходів і заощаджень – це 61% серед тих, хто раніше долучався до фінансової допомоги армії, ВПО та/або постраждалим від війни, але останнім часом робив менше пожертв, аніж рік тому. Другою за поширеністю причиною (для 35%) стали корупційні скандали в органах влади, які знизили мотивацію респондентів жертвувати власні кошти, доки бюджетні кошти витрачаються неефективно. Для кожного четвертого (26%) з тих, хто став жертвувати менше, причиною були оприлюднені історії про шахрайство під виглядом збору коштів. 16% також зазначили, що стали менше довіряти тим людям/організаціям, яким раніше робили пожертви.
Вибірка
Опитування методом face-to-face проводилося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській та Херсонській областях – лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії).
Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).
Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Водночас, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.
В гостях у "Політичної Херсонщини" відомий громадський діяч, медійник Ібрагім Сулейманов. Це вже четверта зустріч й вже перетворилася на добру традицію. Й ми говоримо про Крим, Херсон і чим живе громада кримських татар в такі складні часи.
