Завдяки Українському кризовому медіа-центру разом з колегами мав можливість поспілкуватись та отримати відповіді на хвилюючі питання "з перших" вуст від перших заступників ключових українських міністерств.
Найбільш підготовлену та велику за кількістю фахівців команду виставило проти журналістів регіональних ЗМІ Херсонської, Донецької та Одеської областей Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.
Перелік присутніх керівників та фахівців Міністерства вражав, тому стало зрозуміло, що на журналістів чекали, їх поважають, до зустрічі готувались.
Буславець О.А., директорка Департаменту електроенергетичного комплексу, Задорожнюк Ю.П. від Департаменту електроенергетичного комплексу, Кушку В.М. від Департаменту ядерної енергетики та атомно-промислового комплексу, Козловська О.О. від Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, Чайковська О.Б. від Департаменту нафтогазового комплексу, Цехмістер Д.П. від Департаменту вугільнопромислового комплексу, та вишенька на торті - заступниця міністра з питань європейської інтеграції БОЙКО Наталія Андріївна.
Розмова почалась з пристрілки сторін, тестів на доброзичливість та компетентність. Питання про «Роттердам+» з першої спроби не пройшло. Тоді перейшли до більш приземлених запитань, й діалог полився в конструктивному руслі.
Ірина Староселець («ПІК») виявила справжню журналістську (бульдожу) хватку в запитанні про забезпеченість сільського населення вугіллям та його ціною. Відбивався пан Цехмістер Д.П. Він наголосив, що основне питання Міністерства - це питання видобутку вугілля, а функції забезпечення вугіллям населення покладені на органи місцевої влади. При Міністерстві було створено державне підприємство «Держвуглепостач», а на місцях «вугільні склади», які з часом були приватизовані. Система постачання вугілля була зруйнована і тому на місцях (наприклад, у Херсонській області Нижньосірогозському районі) ціна 6400 грн за тону, коли представник міністерства наголошував на ціні 2400 без ПДВ від ДП «Держвуглепостач».
В ході зустрічі журналісти та фахівці Міністерства торкалися різноманітних запитань.
Наприклад, в Міненерговугілля наголошують, що мінімізація втрат електроенергії в електричних мережах буде наслідком політики Міністерства по розвитку розподіленої генерації. Важливою складовою розподіленої генерації є використання відновлювальних джерел енергії, до яких відноситься і енергія Сонця. Встановлюючи сонячні батареї, мінімізуються втрати при передачі електроенергії на великі відстані, розвантажуються електромережі, не потрібне додаткове мережеве будівництво.
Дуже бурхливо альтернативна енергетика розвивається в Херсонській області (журналісти наводили приклади встановлення сонячних батарей в пансіонатах та труднощі, з якими стикаються підприємці та жителі), тому учасники зустрічі погодились, що поширення інформації в регіонах про позитивний досвід використання розподіленої генерації дуже важливий.
В Міненерговугілля розповіли про нову Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність» та Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок. Виконання цих стратегічних документів призведе до зміни структури виробництва електричної енергії в Об’єднаній енергетичній системі України. Тобто частка виробників електричної енергії теплової генерації будуть заміщенні за рахунок збільшення частки ВДЕ до 12% у 2035 році. Але для цього потрібно розвивати високоманеврову генерацію (smart-генерацію), а також сегмент накопичувачів енергії.
Я дочекався розгорнутої відповіді на мої питання про структуру ціни «Роттердам+» і мав можливість подискутувати з Буславець О.А., директоркою Департаменту електроенергетичного комплексу, кандидатом економічних наук. Вона наголосила, що структура поставки «газового» вугілля на теплову генерацію по 2017 року складається з 20 000 000 т (двадцяти мільйонів тон), з яких 18 млн на теплову генерацію поставляється компанією «ДТЕК», 2 млн. постачає ДП «Держвуглепостач», в тому числі 5 млн. імпортована складова. Ринок вугілля, як стверджує пані Буславець О.А., в Україні існує у вигляді двосторонніх договорів між генеруючими станціями та виробниками вугілля чи посередниками. При визначенні вартості вугілля до імпортованої ціни будуть «підтягуватися» ціни внутрішньої добичі, що, на мій погляд, може і відповідає теорії ринку, але залишає низку питань. Наприклад, щодо різниці між імпортованим вугіллям в «порт Роттердам», та вугіллям, яке добувається в Україні, ОРДЛО чи Ростовській області. До речі, вартість вугілля, яке «контрабандой» постачається з ОРДЛО складає 450 грн за тону, а так звана індикативна ціна «Роттердам+» - 2100 грн. Тому, на мій погляд, в тарифі на опалення та електроенергію повинна використовуватись середньозважена ціна (Weighted Average Price). Ця ціна об’єктивно, з точки зору математики, відображає собівартість всього вугілля, яке використовується генеруючими станціями на опалення. В мене визиває подив, чому за індикативну ціну прийнята ціна поставки в порт Роттердам (звідси і назва «Роттердам +»), а не ціна поставки в порти України: Херсон, Миколаїв чи Одесу (в які реально було доставлено вугілля з США та ПАР). 
З моєю точкою зору «помилковості» використання формули «Роттердам +» директорка департаменту Ольга Буславець обережно погодилась і надала своє розгорнуте бачення врегулювання ціни на вугілля та тарифу на опалення. Вона вважає (і я з нею погоджуюсь), що в Україні повинна бути створена «реальна» біржа. Ця біржа повинна бути ліквідна, щоб туди були бажаючі прийти та торгувати, щоб була довіра до країни та учасників цієї біржі. Ольга Буславець стверджує, що по кінцевому рахунку вартість вугілля будуть визначати виробники електроенергії, тому що конкуруючи, вони будуть зацікавлені знижувати вартісну складову вугілля в собівартості електроенергії. А щодо різниці між цінами імпортованого вугілля внутрішньої добичі, то пані директорка думає, що компанії використовують її на модернізацію виробничих потужностей.
Торкалися і проблем атомної енергетики. 55% всієї електроенергії в Україні – це атомна генерація. Мене і мою колежанку Ксенію Келеберду цікавило питання співробітництва українських енергетиків-ядерників з російським постачальником ТВС (твелів). Я прямо запитав: «Якщо нас будуть шантажувати росіяни поставками твелів, нам є чим відповісти». На що ми отримали відповідь від пана Кушку В.М. (Департамент ядерної енергетики та промислового комплексу): «Є! В нас є дворічний запас, який постійно оновлюється і росіяни не зацікавлені втрачати український ринок», тому вони і не намагаються шантажувати. Спроба шантажувати призвела к їх великим фінансовим втратам.
На жаль, в Міненерговугіллі не змогли відповісти на моє запитання «Скільки електроенергії виробляється з розрахунку на одного українця?», але надали цифру, що за 2016 рік загалом вироблено 154 млрд 817,2 млн кВт-г, та підтвердили, що Україна експортує електроенергію в Польщу.
Під кінець зустрічі з’явилась 27-річна заступниця міністра з питань європейської інтеграції БОЙКО Наталія Андріївна. Я був в захваті від її фаховості і молодості. Вона щедро розсипала англомовними термінами, розповідаючи про стратегію розвитку електроенергетики та проблеми, з якими стикаються євроінтегратори та інвестори. Наприклад, вона назвала одну з проблем – це відсоткова ставка фінансування енергетичних проектів. Наталія Бойко зазначила, що ставка українського Укргазбанку більш вигідна, ніж кредити від Європейського Банку Реконструкції та Розвитку.
Вона наголосила, що інвесторам важлива стабільність, а не ситуативні хороші новини. Вона рекомендувала інвесторам дивитись на «карту підключень», щоб не витрачати зайві гроші при будівництві нових генеруючих потужностей. Держава, зі слів заступниці міністра, допомагає інвесторам, і має амбітні цілі в енергетиці.
Юрій Житняк – економічний оглядач.
