Полякова Лідія Сергіївна приїхала з Луганщини і зараз проживає в селі Чулаківка Херсонської області. Вона виховує трьох прекрасних донечок, живе з громадянським чоловіком. Нашому дзвінку вона дуже зраділа і одразу похвалилася своєю радістю, що завдяки проекту «Стабілізаційна підтримка внутрішньо переміщених осіб та місцевих громад у розвитку мікропідприємництва» її можна поздоровити з першим заробітком.
Ліда вимушена була переїхати з Ірміно Луганської області до Чулаківки. На її щастя тут вона дізнається про проект через Юрія Кравченка, який був бенефіціаром попереднього проекту. На Луганщині вона працювала на ринках, менеджером, була домохазяйкою, наглядала за дітьми, працювала на полях (наприклад, приїжджала в Чулаківку з 2013 року). Зараз Лідії 30 років, має трьох дітей (всі дівчата, одна дівчинка з інвалідністю). Разом зі своїм громадянським чоловіком вона наглядає та виховує їх. З Лідією живе ще одна сім’я – сім’я її брата.
В основу бізнесплану Лідії Полякової була покладена нехитра ідея – вирощування сільгосппродукції, зокрема картоплі. Родюча херсонська земля дає можливість отримувати два урожая на рік. Але для успішного старту не вистачало сільськогосподарського обладнання по обробці землі.
Від проекту Лідія отримала мотоблок, причіп, плуг, окучувач, картоплекопач. Вона разом зі своїм громадянським чоловіком обробляють 18 соток землі. Запорукою успіху Лідія Полякова вважає своє сумління та свого чоловіка. Безумовно, вони б не заробили б стільки грошей одразу, якщо б не було мотоблоку, який вона отримала від проекту. Лідія зазначила: «Проект дав їй можливість працювати саму на себе». Коли зайшла мова про тренінги, на яких Полякова вчилась веденню бізнесу, Ліда зізналась, що без тренінгів в неї не з’явилась би впевненість у власні сили. Тренінги надихнули її, змусили повірити в себе. Наявність техніки і близькість поля, дають можливість сім’ї Ліди не тільки заробляти гроші, а також Ліді доглядати свою донечку з інвалідністю.
Нелегка доля випала Лідії Поляковій. Народивши трьох діточок і маючи освіту лише 9 класів, їй довелось мотатися по заробіткам, щоб прогодувати своїх дітей. На заробітках вона познайомилась зі своїм теперішнім чоловіком, з яким вони зараз ведуть спільне господарство. Отримавши перші гроші зі своєї ділянки вони посадили знову картоплю і розраховують до кінця року отримати ще прибуток. Ліда вже планує на наступний рік посадити не тільки картоплю, але й редиску і морквину. Зараз Ліда живе ще разом з колишньою дружиною брата, її мамою та сестрою, небіжем. Вона доглядає за ними, забезпечує свого племінника, а вони допомагають їй, працюючи та доглядаючи за городом. Три тони двісті кілограм – такий урожай, який сім’я Ліди отримала на своїх 18 сотках. Це дуже непогано, для посушливої Херсонщини. Картоплю в неї закупили гуртом і на наступний день, вони вже саджали нову картоплю . Ліда похвалилася, що їй пощастило з дощем. Вона встигла викопати до дощу, і коли на ринку не було картоплі – вона продала її по гарній ціні.
Парфенюк Олена Сергіївна разом з чоловіком приїхала з Донецька. Там вона мала хорошу роботу, працювала в приватних медичних центрах, та здійснювала прийом пацієнтів в державній клініці. Але все змінила війна.
Олена зі своїм чоловіком ще в Донецьку планували відкрити власну справу. Довго вагалися, але вони жили неподалеку від аеропорту, тому вимушені переїхати до Херсонської області. Під Олешками в них була дача, в Олешках вони купили собі будинок. Паралельно отримують необхідні ліцензії для медичної діяльності. Олена реєструється приватним підприємцем і починає працювати, здійснювати прийом пацієнтів.
Про можливості проекту «Стабілізаційна підтримка внутрішньо переміщених осіб та місцевих громад у розвитку мікропідприємництва», Олена Сергіївна дізналася з Facebook. Відвідала семінар, та зрозуміла, що це те про що вона з чоловіком читала, мріяла, шукала. Доля давала шанс повернутись в професію, до своєї улюбленої справи на новому місті. Зі слів Олени, в розрізі неврології в Херсонській області – «поле непахане», тому що з Донецька – всі їх колеги поїхали до Києва та Одеси. Проект дав можливість купити обладнання (апарат пресо терапії, апарат для гальванотерапії та електрофорезу ЭЛФОР-ПРОФ, масажний стіл SM-10 Full ALU, дитячий спортивний комплекс «Ранній Старт Люкс»), яке б вони ніколи б не змогли купити, тому що вони несли дуже високі витрати в зв’язку з переїздом. 
Бізнес-ідея, яка лягла в основу бізнесплану полягала в тому, що медична родина Олени Сергіївна надавала для мешканців Херсону унікальні та ексклюзивні медичні послуги з неврології завдяки придбаному Проектом обладнанню.
В планах - створити медичний центр, для цього проробляється оренда з викупом колишньої «Жіночої консультації» на Житлоселищі площою 110 квадратних метрів з залученням до співпраці ФОПів, які надають суміжні медичні послуги.
Услуга, яка найбільш продається завдяки отриманому обладнанню – це електрофорез для дітей, з яких, до речі, персонал на відміну від державних клінік здуває порошинки. Безумовно Олена намагається залучити і батьків дітей, надаючи їм супутні послуги, такі як: меостимуляція, антицелюлітна програма, тощо. При центрі діє дитячий куточок.
Парафіноізокеріт – Олена Сергіївна з чоловіком придбали завдяки проекту, але вже після, на зароблені гроші.
Завдяки тренінгам Олена отримала з її слів: по перше – мотивацію, по друге – партнерів та зв’язки, по третє - розширила кругозір. Вміння працювати з людьми, попереджати їх проблеми – створили основу успішного медичного бізнесу Олени Парфенюк, який розвивається.
Тетяна В. приїхала з Криму (Сімферополь) і зараз проживає в Херсоні. В Криму була фрі-лансером і займалася програмуванням. Із-за окупації Тетяна вимушена була покинути Крим, щоб її дитина могла вільно, як вона говорить, дихати. «Емоційний стан в Україні кращий, ніж в Криму, тому що непотрібно дома казати одне, а на вулиці інше». Будучи переселенкою вона активно почала шукати інформацію, яка б допомогла їй пристосуватися до нових умов життя. В Голопристанській службі зайнятості їй підказали переглянути сайт gurt.org.ua. Тернистим був шлях Тетяни до фінансової незалежності. Грант вона змогла отримати лише з другої спроби. Це вона пояснює тим , що зрозуміла: «Вона йде не тим шляхом». На цьому шляху був і Нововолинськ, і Зелені Хутори, і Гола Пристань. Тетяна каже, що окупація «дала їй копняка», і тому вона активно шукала своє місце в житті. Працювала SEO, активно готувала себе до «копірайтингу», робила спроби продовжити робити в якості фрі-лансера займатися програмуванням та створювати сайти. Але все це в новому житті виявилось для неї не працює. В Зелених Хуторах вона попросила для себе гончарне коло і почала вчитись, як на ньому робити. Вона з посмішкою згадує, коли не могла, як в програмуванні, відмінити якусь дію, «скопіювати», тобто приходилось ламати себе та змінювати спосіб мислення. Але це так було гарно і заспокоювало, тому що після окупації Тетяна постійно знаходилась під стресом. Потім в Зелених Хуторах звільнилось місто і за проханням Тетяни її взяли працювати на гончарне коло, але поставили вимогу – 7 хвилин – горщик. Із-за дитини Тетяни переїжджає до Херсону і знову приймає учать у конкурсі на грант від проекту «Стабілізаційна підтримка внутрішньо переміщених осіб та місцевих громад у розвитку мікропідприємництва». І вже з другої спроби її ідея отримала підтримку. Вона отримала необхідне для роботи обладнання «Електричне гончарне коло з ножною педаллю».
В основу бізнесплану була покладена нехитра ідея – виготовлення гончарних виробів та проведення майстер-класів для дітей і щире переконання, що ця справа – це те, що необхідно для Тетяни в її житті. Тому в неї зараз все виходить, з’явився сенс в житті і якась легкість, вона радіє життю. Стало легко жити. При реєстрації ФОПа їй чиновниця по людські допомагала, підказувала які КВЕДи обрати. В податковій вона потрапила ще на одну гарну людину, яка повідомила їй, що її переводять на іншу роботу, а прийдуть «молоді», які ще не все знають, тому вона зараз їй все пояснить. Ще були тренінги, які допомогли їй не тільки з мотивацією, але і своєю атмосферою та енергетикою учасників, які підтримали її в новому житті. І в загалі, їй почали зустрічатися по життю добрі люди, які допомагають їй. Зараз Тетяна на літній сезон виїхала до Залізного Порту, і там проводить майстер класи. Коли вдається провести 4 майстер-класи, коли 6 за день, а іноді «0». За перші 9 днів трішечки заробила. Але поки цього ледве вистачає на житло та їжу. Але їй допомагає її синочок Тимур, та сусідські діти, які розповсюджують її рекламу. Тетяна вже мріє розвиватися і заробити на пічку. Її бізнес-секрет - відхід від стереотипів і нестандартні рішення.
Життя триває.
Юрій Житняк - оглядач
