Володимир Молчанов,
эксперт з політичних питань

Молдовські рефлексії

Перший тур президентських виборів у сусідній Молдові обділено масовою увагою українських політологів. Де інде промайнула паніка, а Олексій Голобуцький навіть розродився нечуваного рівня глибини порадою срібному призеру Майї Санду: "є шанси перемогти, але треба постаратись". Інших спроб працювати над чужими помилками не помічено, чи то за це в публічному просторі гроші не пропонують, чи справді ідеї відсутні. Між тим, питання містить небезпеку навіть в разі зростання рівня оптимізму у принишклого після Майдану і московської агресії проросійського сегменту нашого суспільства. І якщо радити нашій владі, як допомогти "правильним молдованам" проти "неправильних" - справа безнадійна, то аналіз електоральних схожостей і відмінностей України та Молдови є просто необхідним.


Отже, ми майже три роки спочиваємо на лаврах невідворотності європейського курсу і безнадійності спроб реваншу на загальнонаціональному рівні. Вся історія наших виборів від 2002 року (коли вперше невизначене багатовекторне болото залишилось у меншості, дав старт потужним ворожим одне одному проектам), переконує нас в абсолютній чисельній перевазі "наших" над "ненашими". Хоча "ненаші" за цей час 6 років контролювали президентське крісло та 11 з 14 років - парламентську більшість, насправді вони досягали мети або законодавчим викрівленням електоральної волі, або прямим підкупом багнетів з ворожого собі табору. Єдиний раз, коли "ненаші" перемогли - обрання Януковича у 2010 році 48,9 відсотками від тих, хто прийшов на вибори. Всі знають, що винуваті "противсіхи", але ж так само всі знають, що без участі в наших виборах Криму і території сучасних ОРДіЛО, результат був би протилежним, та ще й з набагато переконливішим відривом на користь Тимошенко.  


То що, єдина небезпека з Кишинеу - отримати від чергового президента Молдови принизливий спіч про російський Крим і покарати його якось? (при геогафічному положенні Молдови і наявності придністровського анклаву можливостей для покарання безліч, були б час і натхнення).   Ні. По-перше, противсіхи. У 2010 їх було 6%. А хто сказав, що їх не може бути 10, 20, 30 - стільки, стільки треба для перетворення прихільників східного вектору розвитку на більшість? Принаймні, молдовські "євроінтегратори" показали, як противсіхів розмножити: вкрасти мільярд євро публічних резервів - це все одно, що в Україні вкрасти 20 мільярдів у тій же валюті - з урахуванням різниці в населенні та суспільному багатстві країн. Точніше, не 20, а 15,6 мільярдів - бо це все, що є зараз в закромах нашого Нацбанка, а більше таких грошей нема ні в кого серед резидентів. А як же Янукович з його вантажівками, а як же задекларовані вже сучасними можновладцями готівкові мільярди (доларів)? - спитаєте ви. Та отож. Тобто, своєю поведінкою, демонстративним стьобом над процедурами відкритості, неситим хапальним рефлексом, українська "еліта"  ризикує досить вдало витряхнути з нафталіну і повернути в політикум противсіхство.


Треба зауважити: соціальний протест молдован може втілитися у підтримці відверто проросійських сил. Бо співвідношення "патріоти-вата" там дещо гірше для перших в порівнянні з Україною. В порівнянні урізаних східним агресором варіантів наших країн. Приблизно Молдову краще порівняти з українським Півднем. Крім того, є брак серйозного сприйняття власної держави: найпатріотичніші з патріотів мріють приєднатися до Румунії. У нас уявити собі голосування роздратованих постмайданною "елітою" за "колишніх" неможливо. Це означає, що або виникнуть нові політичні сили, які абсорбують протестний електорат, і задекларують поєднання чесності з європейськістю, або гасло чесності підхоплять таємні агенти кремля, яким вистачить розуму свої зовнішньополітичні орієнтири не афішувати та маскувати. Можна не сумніватися, що об'єкт наших прагнень, ЄС, радо підкидатиме нашим ворогам аргументів на користь думці послати ту Європу у співзвучне їй місце. Молдованам не допоміг, і навіть, можливо, нашкодив, безвізовий режим - хто хотів, той вже євроінтегрувався, а решта, що залишились - або не хочуть через переконання, або, частіше, не можуть через ледащість чи родинні обставини. І електоральна доля єврооптимістів зменшилась, бо мало хто з розкиданого по ЄС народу поїде щовиборів в одну з заледве десяти дільниць, які ця маленька і бідна країна спромоглася відкрити за кордоном.


Що робити? (повторюю, що там АП і МІД мають робити з Додоном - не тема порад). Передусім, треба усвідомити: е-декларації - "прикре" самогубство правлячого президента і двопартійної коаліції БПП та НФ. Саме на них падає в електоральних емоціях відповідальність за вакханалію презирства роздутих гаманців до обкраденого народу. Далі - розірвати коло мерзенного єднання влади і "демократичної" опозиції з взаємного знущання над українськими нервами. Дурні, що повелися на можливість "попрікаливаться", такі як Ляшко, отримають місце в сміттевому баці поряд з владою. Зараз час нечуваних можливостей. Для решти, перший з тих багатьох, що здогадався не брехати в своїй власній декларації про неіснуючі мільярди (або писати правду про існуючі), і хто публічно заявить про гнилість не конкретної опонуючої йому партії, а українського політикуму в цілому, і протиставить себе цьому політикуму - може отримати негайні рейтингові переваги. Звісно, йому доведеться не словом а ділом протиставитись, а для цього потрібні нові соратники та знов-таки, гроші. Останні бажано залучити разом з їх власниками (тобто відкрито), а власники мають бути настільки чесними, наскільки чесним взагалі може бути український бізнесмен. Роль спонсорів має бути комбінованою - і гроші давати, і в публічних діях приймати участь. Лише тоді неолігархічна частина нових проектів сприйматиметься з довірою. 


Нові проекти повинні демонструвати максимальну повагу до народу, розмовляти не гаслами, а складнопідрядними реченнями, пояснювати свої дії і плани, навіть якщо таке нудно слухати, і, також важливо - декларувати підсилення західного вектору, бо мова не про переконання ворожої проросійської меншості, а про збереження електорально активною проукраїнської більшості. Європа погана ,у неї подвійне обличчя, їй нема до нас справи - хай це визнають. Але не придумав Бог нічого кращого в зоні нашої досяжності, крім того, ще не факт, що на місці тієї Європи будь-хто прийняв би ТАКУ Україну, якою вона є досі - країну, де корупціонери відрізняються від борців проти корупції лише фактичними можливостями, але не намірами. 




Володимир Молчанов, політичний оглядач.
Інші колонки можна подивитися тут.скачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно

Наше відео

Про нас

"Политическая Херсонщина" создана в июне 2000 года коллективом единомышленников, активистов Комитета избирателей Украины. За годы работы, наш сайт неоднократно менял дизайн, но главным в нем оставалось желание честно освещать общественные, политические и культурные события нашей области, отображая все точки зрения, которые присутствуют в нашем обществе.

Связаться с нами можно по адресу:
Херсон, Приднепровский спуск, 1, оф. 8,
телефоны (0552) 34-44-26, (066) 1008191 
E-mail: polit.kherson@gmail.com

Редактор сайта Дементий Белый