Сьогодні наше суспільство, країна, та ширше – східнослов’янська цивілізація проходить точку біфуркації, тобто знаходиться в положенні невизначеності й розвиток подій може піти в різних напрямках. На більшості наших діях лежить відбиток тимчасовості. Кожен наш крок – є історичним та визначальним для нашого майбутнього.

В цих умовах експертне середовище та громадська думка сподівається на прості рецепти виходу з кризи та визначення напрямку розвитку суспільства. Одним з таких рецептів вважається децентралізація системи владних відносин в країні, тобто передачі більшості повноважень, в першу чергу по адмініструванню та розподілу фінансових потоків - з центру – до органів місцевого самоврядування. Зазвичай, ми переоцінюємо ефективність простих рецептів. Й децентралізація навряд чи зможе стати панацеєю без системних кроків по зміні суспільної свідомості, трансформації системи цінностей, зміни ставлення до місцевого самоврядування й, звичайно, без розвитку громадянського суспільства.

Всі вище перераховані умови для успішної реалізації децентралізації в управлінні можуть принести позитивний результат лише у довгостроковій перспективі.  Це довів Роберт Патнам на прикладі досвіду децентралізації в Італії та виклав результати свого дослідження у 1993 році у книзі «Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії».

Роберт Патнам порівняв результати реформи з децентралізації влади в різних регіонах Італії. Його висновок такий: в північних регіонах, де мешканці більш соціально активні (вищі показники участі у виборах, участі в громадських об’єднаннях,  зацікавленості в місцевих справах тощо) результати реформи були більш продуктивними. Громадяни змогли ефективно скористатися наданими повноваженнями. В південних регіонах, які є більш «пасивними», якість управління погіршилася. Але чому люди на Півночі були більш громадсько активними, ніж люди на Півдні Італії?

Американський дослідник робить висновок, що спостерігається чітка кореляція громадянської участі з історією – досвідом самоорганізації та самоврядування в місцевих громадах в минулі сторіччя, та, в результаті, - з рівнем життя.

Цю кореляцію Р.Патнам описав в термінах соціального капіталу: чим більше соціального капіталу,  який формується на ґрунті чисельних соціальних контактів, широко розвинутих соціальних мереж,  базується на довірі до влади, до сусідів, один до одного к власти, в фундаменті якого є виконання моральних норм та повага до моральних цінностей.

Тобто, соціальний капітал є результатом діяльності та залежить від розвитку громадянського суспільства в історичній перспективі: чим більше десятиріч громадяни беруть активну участь у суспільному житті, тим більше соціального капіталу та вище рівень життя. 

З дослідження Патнама можна зробити два висновки.

Перший, неприємний для нас: соціальний капітал напрацьовується сторіччями, в кращому випадку, десятиріччями. Тобто, ми повинні ставити такі цілі, які будуть направлені на збільшення соціального капіталу, але результати нашої роботи ми можемо й не побачити. Головне – не відходити від обраного курсу на прирощення соціального капіталу.

 Другий – децентралізація, як запорука успішного регіонального розвитку не можлива без стратегії розвитку громадянського суспільства. 

Перед тим, як розпочати набувати соціального капіталу, ми спочатку повинні зрозуміти, що таке громадянське суспільство.

Існує багато визначень та формулювань громадянського суспільства.  Й в підходах до формулювань ми часто стикалися із спробою формального опису громадянського суспільства як сукупності структур громадянського суспільства.  Й, відповідно, підкорення під свої інтереси з боку держави, політичних структур чи бізнесу.

В першу чергу, громадянське суспільство є суспільство городян, буржуа. В другу чергу, воно є незалежним простором, в який не втручається ні держава, ні політика, ні бізнес, ні, навіть, родина. Тобто, й держава, й політика, й бізнес можуть використовувати структури громадянського суспільства (об’єднання, асоціації, ЗМІ, органи місцевого самоврядування, ЗМІ), але у цьому випадку не буде продукуватися соціальний капітал – найголовніший результат діяльності громадянського суспільства та запорука успішності децентралізації та регіонального розвитку. 

Так що ж нам потрібно робити, щоб почати отримувати соціальний капітал, виходячи з природи громадянського суспільства?

Ми бачимо п’ять завдань, які потрібно втілити в Стратегії розвитку громадянського суспільства. Але ці завдання потрібно реалізовувати в більш широкому контексті реформування українського суспільства.

Першим завданням Стратегії, у зв’язку з тим, що громадянське суспільство є простором, в якому взаємодіє незалежне суспільство городян, які несуть повну відповідальність за своє життя та мало залежать від державних інституцій, нам потрібно повністю змінити підходи у формуванні свого простору. Потрібна кардинальна адміністративно-територіальна реформа. Ми повинні відмовитися в умовах Херсонської області, від принципу всеохоплюваності. Якщо в окремих депресивних районах ми не можемо створити умови для нормального життя, а значить для продукування соціального капіталу, ми повинні відмовитися від обов’язку підтримки населених пунктів та управління в них всюди. Реалізація подібного принципу "всеохоплюваності" є примитивною підтримкою бідності. Бідність – це низка правова та політична культура, нерівність, експлуатація, рабство. Тобто, негативні чинники для соціального капіталу та програм в будь-якому разі для регіону.

Взагалі, трагічні події, які відбуваються в нашій країні, можуть позбавити нас від необхідності дотримуватися традицій в підходах до адміністративно-територіального устрію. Ми можемо експериментувати.

Навіщо нам Херсонська область в її сучасних розмірах? Утримування області в таких її розмірах - не є позитивним для розвитку нашого регіону та підняття рівня життя наших громадян. Чому нам не розформувати цю громаздку адміністративно-територіальну одиницю, зробивши кілька компактних утворень, максимально наблизивши владу до народу? Чому нам не надати кримським татарам землі біля Азовського моря для створення кримської автономії? Це дасть потужний поштовх для розвитку регіону та привнесе багаторічні традиції самоорганізації на наш херсонський, а колись – кримсько-татарський грунт.

Другим завданням, держава повинна «відпустити всіх на волю» з під свого контролю. Довіритися громадянам максимально самим вирішувати свою долю.  Тобто, необхідно максимально широко запровадити принципи самоорганізації та самоврядування наших громадян. Ці принципи потрібно втілювати якомога раніше в житі людини та впроваджувати в самих різноманітних формах суспільного життя. Це може бути:

- самоврядування в школах, шкільні парламенти, які обираються на регулярних виборах та мають певні права в самоорганізації;
- автономії шкіл, вищих учбових закладів, учнівських та студентських колективах;
- органи самоорганізації від дворових комітетів до комітетів мікрорайонів;
- батьківські комітети, опікунські ради;
- самоорганізація в трудових колективах, в професіях, в установах;
- самоорганізація для вирішення всіх потреб та проблем, для реалізації інтересів та захисту прав тощо;
- місцеве самоврядування. Запровадити більш широке партійне представництво в органах місцевого самоврядування. Дозволити місцеві політичні партії, що допоможе само організувати місцеві еліти.

Все це дозволить  запровадити принципи конкуренції, змінить підходи в ставленні до навколишнього світу від патерналістського до самостійницького. Почне розвивати різноманітні живі соціальні мережі.

Але все це може стати невдалим експериментом, якщо суспільство на всіх його рівнях не отримає необхідні повноваження, тобто без розвитку демократії участі неможлива будь-яка стратегія чи то розвитку громадянського суспільства, чи регіонального розвитку нашого регіону.

Розвиток форм демократії участі – повинно стати третім завданням Стратегії розвитку. На всіх рівнях – думка громади повинна стати вирішальною. Це – місцеві референдуми, слухання, публічні консультації на засадах поваги до прав й свобод й з урахуванням плюралізму. Тобто, діалог із урахуванням різноманітних позицій соціальних груп.

Четверте завдання – надання економічної свободи нашим городянам. Без поваги до власності, без свободи підприємництва, розвитку економічної конкуренції, запобігання корупційним схемам – неможливо появи власника. Якщо не буде власника, якщо буде бідність – ніякі соціальні мережі не зможуть продукувати соціальний капітал.

Й п’ятим завданням – запровадження широкої громадянської освіти. Навчання навиками самоорганізації та самоврядування, суспільного контролю. Допомога набуття цінностям громадянського суспільства, а саме плюралізму та терпимості до іншої точки зору, поваги до прав та свобод людини, розвитку почуття гідності людини.

Й ми повинні розуміти, що цей процес є  довгочасний та тривалий. Він не буд успішний без загальноукраїнських реформ. Запорука цих змін – в нових законодавчих підходах та зміни парадигми суспільної свідомості. Його результати можливо отримати лише через багато років, можливо, через кілька поколінь.

Нагадаємо, що Круглий стіл був проведений в рамках проекту «Регіональна політика в Україні: громадський моніторинг стратегій регіонального розвитку», який реалізується Поліським фондом міжнародних та регіональних досліджень (м. Чернігів) у партнерстві з Асоціацією регіональних аналітичних центрів, Інститутом громадянського суспільства, Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад», Офісом Ради Європи в Україні за підтримки Європейського Союзу.