Готував відповіді про цікаві книги у цьому році, про книжкові новинки й зрозумів, що вже не слідкую за книжковими новинками й не намагаюсь за будь-що прочитати те, що щойно вийшло із друку. Хоча й раніше читав заради новинок скоріше не книжки, а товсті журнали. Завжди дома виписували "Юність", "Роман-газету", іноді "Всесвіт", "Новий мір". Потім трохи пізніше - "Сучасність". В цих журналах я й знайомився з книжковими новинками, а рецензії про них читав у "Літературній газеті" та "Літературній Україні". Потім раптово прийшло "ізобіліє", тільки грошей на це ізобіліє не вистачало. З того часу напрацював правило - покупати книжки із запізненням. А тепер ще й переберати, надаючи перевагу науковим книжкам, а не художньому читанню, бо книга, нажаль, зараз є занадто дорогим задоволенням, не зважаючи – чи це паперовий варіант, чи електронний. 

Тому,  я буду відповідати не про справжні новинки 2016 року, а про ті книги, які для мене стали новинками, які справили сильне враження. Про книги, які запам’яталися цього року.

По-перше, електронні книги чи паперові варіанти?

Книги для мене існують у трьох формах – традиційна паперова книга, електронна книга та аудіокнига. Кожна з цих трьох форм має свою специфічну приємність та привабливість.  Аудіокнига – зручна під час прогулянок, поїздок, пересувань по місту.  А якщо читець – майстер художнього слова, то це й додаткове задоволення. В мене є не тільки улюблені автори, а й улюблені читці. Наприклад, Олександр Клюквін.

З електронною гарно працювати – робити помітки, а потім їх опрацьовувати. Ймовірно, паперова книга буде поступово щезати. Але на відміну від електронних версій – вона є. Просто є. Стоїть на полиці й нікуди не дінеться при раптовому відключені світла чи при аварії із диском.

  

Які книги запам'ятав?

На початку 2016 я зробив собі новорічний подарунок та купив кілька унікальних книг з історії нашого міста. Серед них хочу назвати в першу чергу книги Віктора Хмеля «Херсонские истории, предания и были» (Издательство «Наддніпряночка», 2014 год) та «Херсонский музей древностей: сборник газетных статей и заметок 1871 – 1928» укладач Володимир Черніков (також «Наддніпряночка», 2012 року). Неймовірні книги! Вони стали для мене справжнім задоволенням.

Історії й малюнки Віктора Хмеля - це перлини херсонського краєзнавство. В них є все - повсякденність минулого, цікаві історії та яскраві малюнки. Його книгу навіть тримати в руках одне задоволення. Загалом, Віктор Хмель - це найкраще що є в сучасному херсонському краєзнавстві, яке описує повсякденне життя минулого Херсону. Хотів зараз порекомендувати блог "Старий Херсон та ми", який веде автор книги про історії та легенди Херсону, але, побачив, що блог на сьогодні є недоступний...  рік.
Кілька слів про збірку, яку уклав Володимир Черніков "Херсонский музей древностей: сборник газетных статей и заметок 1871 – 1928". Це ретельна підбірка статей та заміток за майже шістдесят років (!!!) херсонського життя, життя та діяльність кількох поколінь херсонської інтелігенції, каркаломні події в історії південноукраїнського міста. Й одна найголовніше тема - Музей в усіх його проявах - робота музея, історія знахідок, постать Віктора Гошкевича та інших культурних діячів. Книга справляє сильне враження своєю монументальністю.
Ось один уривок: "24 июля 1898 года в газете "Юг" рассказывается о "Покровском кабаке".
Хто тепер знає про місцезнаходження цього Покровського кабака? Навряд чи хтось з тих, хто йде до обласної бібліотеки імені Олеся Гончара знає про те, що проходить повз одного із найстрашніших місць у Херсоні.
 

А в травні мені подарували багато ілюстрований календар «Ханська Україна» на 2016 рік тексти до якого написав Олексій Гайворонський – про історичні місця та пам’ятки доби кримського ханства в південній Україні. Цей календар видали херсонці -  кримськотатарський центр «Куреш». Він став для мене відкриттям невідомих сторінок історії. Він заслуговує на більш детальне знайомство. Й, можливо, я це зроблю. Відразу хочу розповісти про цікаву реакцію на назву "Ханська Україна": багато з тих, хто погано вчився історії в школі досить гостро реагує на це словосполучення. Але це лише термін, який означає територію на півдні України та лівобережжі сучасної Молдови (турецька назва — Єдісан), що заселявся українцями і молдованами у 1680-1791 роках. Ця територія офіційно належала Кримському ханству з 1520-х років, Османській імперії — з 1779 р. після укладення Айнали-Кавакської конвенції до моменту підписання Ясського миру у грудні 1791 р. Також дослідники відносять до Ханської України період 1711—1734 років коли Військо Запорозьке Низове знаходилося під владою Кримського ханства.

Ханська Україна займала землі між Дніпром і Дністром, які належали Османській імперії. Адміністративно входила до складу Османської імперії лише номінально — тут були відсутні турецькі поселення, окрім деяких містечок на півдні.

 

Цього року порадував своїми новими творами Борис Акунін. Я із великим задоволенням прослухав його повісті з циклу «Історія Російської держави» «Вдовій плат».  До речі, одна із повістей цієї збірки - про те, як у Великому Новгороді проводилися вибори. Такий собі цікавий посібник із староруської політтехнологій вільних людей. Нажаль, вільні люди старої Русі програли війну деспотичному московському князю й шансів для Північно-Східної Русі перетворитися на вільну країну не стало.

Взагалі, читаю, перечитую або слухаю й старі, й нові твори Бориса Акуніна. Він – майстер. 

У цьому році я нарешті більш детально вирішив познайомитися із творчістю письменників Дмитра Громова та Олега Ладиженського, які пишуть під псевдонімом Генрі Лайон Олді. Прослухав дві частини роману «Ойкумена». Роман був вперше оприлюднений в 2007 році й є досить відомим. Але для мене – це новинка. Й новинка приємна.

 

Зараз читаю двотомник публіцистики революційної доби одного із творців української журналістики та відомого політичного діяча й науковця Сергія Єфремова. Збірка вийшла 2014 року у видавництві «Дух і літера». Книга є цінною не лише тим, що укладачі зібрали унікальний доробок публіцистичних творів Сергія Олександровича, які друкувалися в газеті «Нова Рада» у 1917 – 1920 рр. Її цінність також й в тому, що в ній є детальні примітки. Тим, хто хоче зрозуміти як воно було у 1917 – 1920 роках й чому все пішло трагічним шляхом  – раджу почитати цей гарний двотомник.

Чи ти повертаєшся до старих книг?

Так, обов’язково. Повертаюся до старих книг, які читав. Деякі особливо люблю  перечитувати. Серед улюблених авторів Костянтин Паустовський, Михайло Булгаков, Еріх Ремарк, Борис Акунін, Сергій та Марина Дяченки та інші.

Влітку перечитав збірник творів Ізраїля Меттера «Не порастет быльем». Книга була видана ще у 1989 році й представляє збірку повістей, оповідань та мемуарів.  Мабуть, найбільш відома повість І.Меттера «Мухтар», по якій був знятий колись знаменитий фільм «До мене, Мухтар».  Частину оповідань прочитав вперше.  Ця книга, мабуть й стала для мене найбільш сильним потрясінням. Автор, як й чверть сторіччя тому взяв мене за плечі та з силою потряс. Сильна книга.