Володимир Молчанов проаналізував ситуацію початку січня 2021 року у світлі спроб розпочати так званий "тарифний Майдан". На його думку одні й ті ж самі ляльководи і бенефіціарії піднімають тарифи та намагаються розбурхати суспільство. Але проблема неконтрольованого та необгрунтованого підняття тарифів має місце. Далі - текст.
Завтра почнеться перша спроба «тарифного майдану» в Україні. Застосована в заклику російська мова і ознаки участі в процесі промосковських сил (наведений на фото зразок плакату має маріупольське походження) наштовхують на певні роздуми щодо ляльководів і бенефіціарів майбутнього дійства "Проти підвищення цін на комунальні послуги", "проти реформ", "проти продажу землі"…
Нехитра маніпуляція з об’єднанням різнорідних, іноді протилежних об'єктів заперечення чи підтримки, схожа на десятки подібних: "ми протів олігархов і гейропи", "ми за сємєйниє ценності і путіна", "нєт майданутим скакунам і фашистам" або і навпаки "ми проти расизму і гомофобії", "не качайте човна, бо путін нападе".
Сумнівно, що народ має моральне право протестувати проти продажу землі: її вільний продаж був одним з небагатьох конкретних і недвозначних пунктів, обіцяних президентом Зеленським і його партією. Які отримали від українського народу не буду нагадувати скільки відсотків. І ось, варто було легітимному правлячому режиму почати виконувати цю обіцянку, і на тобі.
«Проти реформ» - це яких таких реформ? Децентралізації, тривало успішної, але бездарно перетвореної на законодавчий хаос на останніх етапах? Чи судової, яка так і не почалася, бо два режими поспіль годують народ симулякрами? Медичної? Так її на вирішальному етапі вторинного рівня і так загальмовано, а під галас тихесенько знищується рівень третинний. Отже, в цій частині протест не за адресою, бо влада за фактом ТЕЖ проти реформ.
З комунальними тарифами доведеться розбиратися довше. Їх разом з енергоносіями можна систематизувати за кількістю перетворень первинного енергоносія в кінцевий продукт і за часткою зарплати в умовноперемінних витратах. Теплова енергія – переважно газ, далі зарплата, електроенергія, вода; Власне вода: електроенергія, зарплата; Електроенергія: ядерне пальне, вугілля, зарплата; Газ: ринкова оптова ціна, залежна від кон’юнктури і курсу валют; вугілля: зарплата і електроенергія; «Розподіл» газу: зарплата.
Бачимо, об’єктивними чинниками зміни ціни можуть бути зміна закупівельної ціни газу та ядерного пального, також зміна питомої ваги різних джерел виробництва електроенергії, і нарешті, найбільш контрольований урядом чинник – зарплата.
Що зробив уряд? В умовах падіння ВВП на 4,5% при річній інфляції менше 5% мінімальну зарплату підвищили відразу на 20%. Востаннє таке робив Гройсман на початку 2017, але тоді і ВВП зростав, і інфляція була понад 10%. Зазначене на зараз співвідношення динаміки ВВП і інфляції доводить, що грошей у працедавців та і в бюджетах більше не стало. А мінімалку і всі привязані до неї ставки, тарифи і податки винь да полож. В ідеалі капіталісти це мали зробити мабуть шляхом зменшення власних часток – прибутку, дивідендів, ренти. В реалі ті з них, хто є монополістами (от як «розподільники» газу), тупо перекладуть свої проблеми на споживачів. А НКРЄКП послужливо підіграє. Хто не згоден, порівняйте тариф на «розподіл» газу півроку тому (0,99 грн) і сьогодні (2,01 грн). Не лише відбивають збитки із збільшення зарплат, а ще й додатково собі в кишеню 80 копійок з кожного куба. Решта працедавців теж збільшать ціни, що призведе до зменшення попиту, загального падіння споживання, скорочення працівників, яким треба платити збільшені зарплати. Це називається антимультиплікатор. Крім українського Шмигаля, подібні рішення на розкручування інфляції витрат, приймали кілька інших «геніїв»: Чавес-Мадуро, Мугабе і Вітольд Павлович Фокін.
Годі і казати, що та більшість народу, яка не є найманими працівниками, не має і примарного шансу підвищити свої доходи на 20%: підприємці матимуть зниження попиту і одночасно – збільшені податки та зрослу комуналку. Безробітні, пенсіонери – все те ж саме, крім хіба податків.
Отже, у зростанні тарифів винен нічим не підкріплений популізм Президента, уряду і Верховної ради. А у перевищенні розміру того зростання (вдвічі за розподіл, в півтора рази на газ, на 78 грн, тобто приблизно на 40% з кожного за електроенергію) над зарплатною складовою винен приурядовий лоббізм зацікавлених олігархів. Бо під шум про нові обличчя замість одного кошерного шоколадного олігарха владу розподілили олігархи вугільно-теплоелектростанційний Ахметов, облгазівський Фірташ і взагалі мутні обленергівські росіянські «інвестори».
Відтак, коли хтось качатиме політичну ситуацію за російськомовними закликами від ОПЗЖ, має розуміти, що він – лялька на ниточках, що висять на волосатій олігархічні лапі. Тоді як друга лапа того ж персонажу мовчки підвищує тарифи на радість власному гаманцю. І мабуть сміється з кривлянь ляльки.То що, зміритись і не пручатись? Ні, просто треба чітко відмежовуватись від проросійських і заразом за дивним збігом – олігархічних антинародних сил. Протест проти тарифів має бути протестом і проти Зеленського, і проти Ахмєтова, і проти Фірташа, і проти партій на кшталт ОПЗЖ, які є їх політичним дахом. Патріотичні сили мають хоч і запізно, взяти той протест у власні руки.
А яка ж роль Коломойського? Він продовжує лобіювати імпорт російської електроенергії, і не має прямих інтересів від комунальних послуг. Натомість має незадоволені амбіції – йому МАЛО влади і вночі сняться жахи про суд в США. Тому він одною рукою розоряє Ахметова імпортом електроенергії, а другою – маскує вирішальну роль олігархів у підвищенні тарифів, виставляючи єдиним винуватцем ним же профінансований режим Зеленського.
Бо хаос і як наслідок гальмування чи згортання євроінтеграції – це його спасіння від повторення долі Павла Лазаренка чи того ж Дмитра Фірташа.
