Попросили українців не ображатися: мовляв, вони живуть на острові, у своєму світі, на Європу дивляться звисока і мало цікавляться, що там відбувається.

На час свого розквіту 1921 року Британська імперія була найбільшою в історії людства, тоді в ній проживало майже півмільярда жителів — кожен четвертий мешканець Землі. Після Другої світової більшість її колоній стали незалежними. Така була умова США за допомогу Британії під час війни. Утім, 15 колишній колоній досі визнають королеву Єлизавету ІІ своїм верховним правителем.

Нині Об'єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії має кілька заморських територій, на які претендують інші держави. Іспанія вимагає повернення Гібралтару, Аргентина — Фолклендських та ще деяких островів, розташованих біля її території. На британську територію в Індійському океані претендують Маврикій та Сейшели.

Підсумки недавнього референдуму в Британії за вихід із Євросоюзу чимало аналітиків уважають початком його розпаду. Екс-прем'єр Королівства Маргарет Тетчер ще 2002 року агітувала за вихід з ЄС, назвавши його “закостенілою структурою”. Але нинішнім плебісцитом британці, як не дивно, доруйновують свою імперію. В історії подібні приклади були. Наприклад, Російська Федерація першою з республік колишнього СРСР 12 червня 1990 року проголосила державний суверенітет. І цим запустила процес розпаду Радянського Союзу.

От і нині прем'єр Шотландії Нікола Стерджен заявила, що другий референдум про незалежність цієї частитни Британії “швидше можливий, ніж ні”. Перший пройшов 2014 року. Тоді 55% шотландців висловилися проти незалежності, яку їхня країна втратила у ХVІІІ столітті. Тепер же вихід Королівства із ЄС дає їм привід провести новий плебісцит, бо вони хочуть залишитися в Євросоюзі.

Водночас виконуючий обов'язки міністра закордонних справ Іспанії Хосе Мануель Гарсія Маргальо заявив, що вихід Великої Британії з Євросоюзу дозволить Іспанії затвердити свої права на Гібралтар. Адже, мовляв, 75% громадян цієї спірної території бажають жити в ЄС. Ірландці теж замислюються про повернення своєї історичної північної частини, якою майже століття керує Лондон.

Та й у самій Британії реакція не забарилася — упав курс фунта стерлінгів, знизилися акції банків та великих компаній, подав у відставку прем'єр, захвилювалися біржові гравці та бізнесмени, які очікують на фінансові втрати. Як кажуть, не мала баба клопоту — купила порося. 

Цікаво, що за вихід Королівства з ЄС голосували переважно похилі британці, проти — молодь і середній клас. Українці голосують приблизно так само. Та як показує історія, будь-яка спроба повернутися в минуле пришвидшує розлучення з ним.

Олександр ГУНЬКО