Противники закріплення посилаються на Закон про місцеві вибори, третя стаття якого досить однозначно дає зрозуміти: «виборчий округ» для депутатів міських рад – це вся територія міської ради. Ось так: «3. Вибори депутатів …обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за пропорційною виборчою системою в багатомандатному виборчому окрузі (надалі тут – БмВО - В.М.) за виборчими списками місцевих організацій політичних партій (далі - виборчі списки) із закріпленням кандидатів за територіальними виборчими округами (надалі тут – ТВО – В.М.), на які поділяється багатомандатний виборчий округ…»
«Стоп!» - негайно відповідають прихильники. А до чого тут цей закон? Він про вибори, а для післявиборів є інший, «Про статус депутатів місцевих рад». А його наскрізь просякнуто словосполученням «виборчий округ»
«Стаття 2. Депутат місцевої ради - представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу …2) Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу.»
«Стаття 10. Обов'язки депутата місцевої ради у виборчому окрузі …5) визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, ...».
Далі йдеться про права депутата – і так само «у виборчому окрузі». З закону виходить, що поза «виборчим округом» у депутата ані прав, ані обов’язків, окрім пов’язаних з роботою ради, не існує взагалі.
Біда (а може навпаки, бо, як на мене, другий закон потребує щонайменше хорошої реставрації і косметичного ремонту) у тому, що законодавець не потурбувався визначити терміни. Отже, про який виборчий округ йдеться у законі про статус – територіальний, за яким депутат закріплювався в якості кандидата, чи багатомандатний, де він, власне, обирався?
Іншого, ніж в законі про місцеві вибори, визначення термінів не існує. Відповідно, «закріплятелі» однозначно не праві, відкидаючи цей закон як тільки вибори скінчились. Тим більше, сам закон «Про статус депутата» містить на самому своєму початку визначення статусу «згідно з Конституцією, цим законом (тобто згідно з самим собою), та іншими законами». Конституцію ми ще залучимо, а поки повернемось до статті 3 закону про вибори. Депутати обираються у БмВО, а кандидати закріплюються за ТВО. Що з них є справжнім ВО?
Ризикуючи бути схожим на гачкотвора, зазначу: існує кілька непрямих свідчень на користь обох версій. Так, ч.2.ст.2 закону про статус (її наведено вище), дає зрозуміти, що «виборчий округ» - лише частина територіальної громади. Тоді як БмВО дорівнює цілій громаді. Навпаки, п.2.ч.2 ст.19 закону про місцеві вибори подає терміни «територіальний виборчий округ» та «виборчий округ» через кому в сурядному реченні, як різні поняття.
Для прийняття правильного рішення треба вилізти з так милого нашим правникам філологічного "словоблудія", і повернутись до Конституції.
Правова ми держава? Правова! Неприпустима дискримінація за купою ознак, серед яких політичні вподобання та місце проживання? Неприпустима! Зобов’язані депутати виконувати норми закону? Так.
Таким чином, депутати зобов’язані вести прийом виборців на «виборчому окрузі» так, щоб уникнути дискримінації виборців. Усякий інший варіант є протиправною бездіяльністю.
А тепер поговоримо про недискримінацію.
Як відомо, приблизно на третині ТВО за підсумками виборів, не став депутатом жоден із закріплених там кандидатів від усіх партій. Це ніяк не залежало від окремого виборця – просто симпатії розділились між багатьма партіями, кожна з яких в результаті взяла менше, ніж в інших округах. Частково, на кількість перших номерів партій, що пройшли, така ситуація була гарантованою. Найгірший з можливих варіантів – це «напівзакріплення», коли частина депутатів розписує між собою частину територіальних округів, іноді по двоє депутатів на один округ(бо так обирались, і так сподіваються мабуть, обратися знову). Вони публікують адреси, де, і адреси, для кого вестимуть прийом. Решта залишається без прийому взагалі. Так зробили в Новій Каховці.
Щоправда, написали про це в газеті, а на сайті міськради (станом на 26.06.16) – «забули». Так само «забули» і каховські депутати, про яких взагалі невідомо, чи вони приймають виборців хоча б частково.
Виборець має політичні вподобання, через які йому може бути неприємно йти до депутата, «закріпленого» за «його округом». Особливо, якщо, наприклад, більшість голосувала за популярні партії, але їх кандидати не пройшли, бо в інших округах ці партії мали ще кращу підтримку. Натомість пройшов кандидат-маргінал від партії, що ледь подолала 5%, у списку з кількох кандидатів, поступившись поперед себе купі пустих місць (тобто ця маргінальна партія взяла більше голосів там, де кандидатів від неї взагалі не було закріплено). І що, ходити на прийом до такого? А доведеться.
Депутати є спеціалістами в різних галузях, і всередині ради займаються різними питаннями. Мало чим допоможе лікар у земельній тяжбі, або голова ОСББ у питанні графіку роботи громадського транспорту. У виборця повинен бути повний вибір, до кого звернутися, з огляду на час прийому, фаховість, політичну належність, особисту довіру чи повагу, місце прийому.
Як бачимо, прийом в режимі «усі приймають будь-кого» в межах Багатомандатного виборчого округу (цілої міської ради тобто) і без жодних преференцій одним округам на шкоду іншим, вирішує проблему можливої дискримінації, хоча і може створити незручності щодо місця прийому. Тому цей принцип є саме таким, який варто рекомендувати до впровадження, з рекомендацією усім фракціям максимально розосередити місця і дати прийому в просторі і часі для зручностей виборця. Прив’язуватись до територіальних округів недоцільно, бо між територіальними округами в місті, як правило, кілька хвилин пішої ходи. Досить врахувати відстані в межах мікрорайонів.
Щось подібне, хоча і без удосконалень, само собою склалося в Херсоні. Депутати приймають або по своїх офісах, або цілими фракціями – в партійних осередках. Недоліки очевидні – якщо вся фракція приймає лише раз на місяць, то при потребі, наприклад, наступного дня, доведеться йти до іншої політичної сили.
Серед депутатів поширена фобія, мовляв, більшість відвідувачів з їх прийомів – це або провокатори від конкурентів, або психічно нездорові люди. Якщо довести систему прийомів до зручного пересічному виборцю стану, і він піде, прийом може з тяжкої і часто безглуздої повинності стати головним каналом комунікації депутата з виборцями: отриманням настанов, фокус-групою, соціологічним дослідженням.
Окремо хочу відмітити вкрай неякісну роботу виконкомівських підрозділів Каховки і Нової Каховки. Жодної інформації на сайтах про депутатський прийом! «Вибачте, інформація готується» (три місяці вже від того, як депутатська більшість оголосила про прийом виборців) – в Новій Каховці. Або просто… «помилка 404» в Каховці. Дуже символічно. Справді, які такі до біса виборці, коли торі можуть взяти гору над вігами?!
