» » Дискредитація премії імені Анатолія Бахути

Дискредитація премії імені Анатолія Бахути

Напередодні він чергував на випуску газети в друкарні і через якусь дрібницю погиркав- ся з відповідальним секретарем. Той написав на нього скаргу. Мова зайшла про звільнення Бахути з роботи. І хоч нам, прихильникам Анатолія Павловича, вдалося відстояти його, це його надломило. Усе життя поету довелося боротися з несправедливістю, йо го часто оточували нездари, заздрісники. Він не міг терпіти образу, відразу заводився і міг своєму кривднику сказати прямо в очі: «Я не розумію, ти дурень чи падлюка?»

Ці спогади навіяв мені черговий конкурс на здобуття літературної премії імені А.Бахути, який пройшов Новій Каховці вдруге. Оскільки мене включили до складу журі, то міг «зсередини» побачити, як це робиться.

Перші сумніви з’явилися, коли дізнався склад журі. Головою став літератор з Херсона Леонід Марченко. Він керував роботою журі… по телефону. А його вказівки втілювала у життя директор музею Тетяна Лупашко. Тетяна Володимирівна заслуговує усіляких похвал за те, що утримує музей в належно-му стані. Але усе життя вона була інженером, ніколи літературною творчістю чи філологічними розвідками не займалася. З якого ди ва їй доручили оцінювати літературні твори, я не знаю. Ще двоє членів журі – журналісти: заступник редактора «Нової Каховки» Тамара Путилова і редактор міського радіо Вікторія Деркач. Щодо їхньої компетенції в літературі у мене теж були серйозні сумніви, які тільки поглибилися із часом.

На конкурс подали твори 8 поетів і 3 прозаїка. Але вимогам конкурсу відповідали твори лише трьох поетів та одного автора прозового твору. Тобто, вони були надруковані у видавництвах. Книжки інших авторів виготовлені на принтері, тобто, це самвидав. Щодо поетичних збірок, то поза конкуренцією була книга Альберта Боровика «Вглядываясь вдаль». Альберт Михайлович по-хорошому здивував мене низкою добротних віршів у цьому доробку. Хоча в останні роки я не раз критикував його за поетичну стилістику пушкінської доби. Утім, зовсім від цієї «хвороби» автор не звільнився, але у своїй творчості принаймні перескочив у другу половину ХХ століття. Щодо іншого номінанта — молодого поета Дмитра Кириченка, то його поезія поки що незріла, юнацька. Читати кілька десятків віршів про нерозділене кохання і більше ні про що на світі – це, скажу вам, випробування для будь-кого з членів журі. «Басни» Володимира Вітюніна страждають архаїкою, хоча техніку автор уже відгострив. Тож визначити лауреата у номінації «поезія» було нескладно.

А от щодо прози вийшло, прямо скажу, «якось по-дебільному». Я наполягав на тому, що конкурс із прози треба визнати таким, що не відбувся, бо в ньому взяв участь лише один претендент. Адже, як стверджує «Новий тлумачний словник української мови», кон-курс – «це змагання з метою визначити найгіднішого з учасників». Якщо лише один учасник – то це, звісно, не конкурс. Крім того, я вказав ще на одне порушення Положення про конкурс – так званий роман Анатолія Португальського «З погляду майбуття» не є художнім твором. Це по суті публіцистично-документальна повість, написана чисто газет- ним стилем.

На жаль, мої аргументи не подіяли на інших членів журі, усі вони виставили опусу Португальського по 5 балів у кожній категорії. І тут ми підходимо до ще одного сумного факту. Категоріями, за якими журі виставляло бал,и стали: актуальність, стилістика, емо- ційність, грамотність. Зрозуміло, що такі речі не мають стосунку до художньої оцінки твору. Актуальність — це для газетних статей, а не для трагедій Шекспіра чи поем Шевченка. Емоційність – штука суб’єктивна. Емоційним може бути цілком бездарний твір. Навіть анекдот з бородою. Щодо перевірки у письменників грамотності – це взагалі нонсенс. Уявіть собі, якби пілотів «Формули-1» оцінювали за знання правил дорожнього руху. Грамотність перевіряють в учнів чи студентів через диктанти і тести. А письменників оцінюють за новаторством стилю, яскравістю і новизною художніх образів, оригінальності форми твору тощо.

— Ми можемо змінити категорії оцінювання тільки наступного р ку, — заявила інженер Т.Лупашко. Мої звертання до завідуючої відділом культури Віри Іванової, її заступниці Наталії Зарудної, заступника міського голови, який курирує гуманітарну сферу, Во- лодимира Сироватки розуміння не знайшли. Кінець-кінцем я звернувся до міського голови Володимира Коваленка. Вислухавши мої аргументи, Володимир Іванович скрушно зітхнув:

- А що мені робити? Перевищити свої повноваження? – очевидно, він мав на увазі, що не може відмінити рішення журі. Але ж мер затверджує його, а потім видає відповідне розпорядження. Однак на цей раз чиновництво перемогло літературу. Адже уже були виділені кошти, і їх треба було «освоїти». І дарма, що нагородження премією імені Ба- хути бездарного, безпорадного і художньо нікчемного твору — це ганьба для всього міста.

І як вам, люди, не набридне
Водить себе у ліс оман:
Туманне кутать в очевидне,
А очевидне – у туман?
Ви вбили безліч нерозквітлих
Думок ворожих і своїх,
Немов навколо стільки світла,
Що затулять його не гріх.

Так писав Анатолій Бахута у «Сталевих бризках», які він творив наприкінці 1960-х років. Як бачимо, за півстоліття світ мало чим змінився. Утім, надії на його еволюцію залишаються. Чиновники, про яких я писав вище, пообіцяли, що мої пропозиції і заува- ження врахують у майбутньому. Але ганьбу за оцінювання премією великого поета відверто графоманського твіру вони уже не змиють ніколи. 

Олександр ГУНЬКО

Уривки з книги Анатолія Португальського «З погляду майбуття»

* * *
В інституті працювала численна професорська когорта, а за рівнем підготовки фахівців заклад вважався кращим серед передових країн Європи. Випускники поповнювали науково-технічний корпус найстарішого центру нафтовидобутку в Європі, яким став Бориславський. Тут ще на початку ХІХ століття видобуток нафти набув промислового обсягу. Лише зазначимо, що вже в 1909 році її видобуток сягнув понад 5 відсотків світового, а озокериту – близько ста відсотків.

* * *
… Вже вранці Дмитро повернувся зі служби. Як виявилося, тривога була вимушеною, не учбовою. Кордон порушили контрабандисти. Частина з них затримана, а ті, що чинили опір, знешкоджені. Звичайно, син після такої операції повернувся вкрай втомленим, проте тримався спокійно, щоб зайве не тривожити рідних.
– Що, одначе, тривожать? – поцікавився батько. – Щоб не дрімали?
– Ні, це вже всерйоз… Хлопці діяли оперативно, згідно наказу. Хоч обійшлося не без ускладнень. Затримали бувалих. Бойовий наказ виконано. Порушників кордону затримано.

* * *
… Так діяв режим до викриття культу Сталіна. Хоч закорінені його тенденції ще жорстко виявлялися навіть в наступні десятиліття. Перш за все зазначимо, що Петро Федорович виріс в селянській трудовій сім’ї в повоєнний час. Проте сімейне середовище було морально цілісним. Тож він перейняв кращі риси характеру від батьків – чесність, волелюбність, доброта… Певно, ці риси ще глибше зміцніли в здоровому соціальному середовищі, студентському, а згодом – в робітничому. Високий рівень моральних якостей він зберіг і проніс, як завітний талісман, як дороговказ.

* * *
… У цей критичний момент за участю працівників колективу Л. С. Пальця, А. О. Білика, М. Й. Бланка, М. О. Самборського та інших знову були визначені нові напрямки робіт: пошуки нових покладів у більш глибоких горизонтах вже відкритих родовищ: опо- шукування занурених структур, вивчення перспектив міжкупольних зон вістової частини западини. Завдяки реалізації цих напрямків були відкриті нові горизонти на Глинсько-Розбишівському, Солохівському, Качанівському родовищах та приштокові поклади на Малишівській площі…

* * *
…З колективом тресту підтримували тісні творчі зв’язки академік В. Б. Порфир’єв, професори М. П. Балуховський, В. П. Лінецький, В. І. Кітик, В. К. Гавриш, В. П. Клименко, І. О. Брод, В. В. Семенович, Р. М. Пістрак, В. П. Козлова, П. С. Хохлова, численні спеціалісти Всесоюзного нафтового геологорозвідувального інституту (ВНГРІ) (м. Ленінград), ВНДІгаз, ВНДНІ, ВНДІЯГГ (м. Москва), ІГН АН УРСР (м. Київ), Інституту геології та геохімії корисних копалин АН УРСР, Українського НДГРІ (м. Львів, м. Чернігів).

* * *
…З 1961 року підрозділ очолював досвідчений геолог В. О. Авер’єв. Тут працювали геологи високої кваліфікації: М. Й. Бланк, Н. Т. Пашова, О. І. Руденко, С. Л. Сухомлин, В. А. Старинський. Колектив партії обґрунтував регіональні обсяги геологорозвідувальних робіт з розміщенням параметричних свердловин та визначенням їх глибин, що дозволило суттєво скоротити кількість непродуктивних свердловин, а це дало значний економічний ефект, що обчислювався мільйонами карбованців. Цей колектив у різні роки очолювали досвідчені спеціалісти: М. І. Мачужак, Ю. В. Трухачов, Ю. М. Вишняков. Тут працювали і працюють: А. А. Лич, Л. Ф. Марченко, А. М. Уварова, М. Грабовецький, М. Т. Кузіна, Г. Ю. Івашко, Р. О. Браілко, І. Г. Трухачова, Г. І. Козлова, К. П. Сароян, О. А. Мазепа, Т. К. Козінцева, І. П. Оборіна, Л. Г. Шевченко, С. О. Катренко, Л. О. Молодецька.

ПРИМІТКА. Книга вміщує 494 сторінки подібних текстів, які нагадують уривки з газет- них статей та доповідей.

Автор: Олександр Гунькоскачать dle 11.1смотреть фильмы бесплатно

Наше відео

Про нас

"Политическая Херсонщина" создана в июне 2000 года коллективом единомышленников, активистов Комитета избирателей Украины. За годы работы, наш сайт неоднократно менял дизайн, но главным в нем оставалось желание честно освещать общественные, политические и культурные события нашей области, отображая все точки зрения, которые присутствуют в нашем обществе.

Связаться с нами можно по адресу:
Херсон, Приднепровский спуск, 1, оф. 8,
телефоны (0552) 34-44-26, (066) 1008191 
E-mail: polit.kherson@gmail.com

Редактор сайта Дементий Белый