Сьогодні наше суспільство знаходиться в точці біфуркації, положенні невизначеності й розвиток подій може піти в різних напрямках. На більшості наших діях лежить відбиток тимчасовості.
В цих умовах експертне середовище та громадська думка сподівається на прості рецепти виходу з кризи. Одним з таких рецептів називають децентралізацію системи владних відносин в країні, тобто передачу більшості повноважень, в першу чергу по адмініструванню та розподілу фінансових потоків, - з центру – до органів місцевого самоврядування.
Нажаль, ми переоцінюємо ефективність простих рецептів. Й децентралізація навряд чи зможе стати панацеєю без системних кроків по зміні ставлення до місцевого самоврядування, зміні суспільної свідомості та системи цінностей. А ці трансформації неможливі без розвитку громадянського суспільства.
Й, найголовніше, ми повинні розуміти, що позитивний результат задуманих змін по реальній децентралізації можливий лише у довгостроковій перспективі. Це довів Роберт Патнам на прикладі досвіду реформи з децентралізації в Італії. Він виклав висновки свого дослідження в 1993 році у книзі «Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії».
Роберт Патнам наголошує: результати реформи виявилися продуктивними в північних регіонах країни, де громадянське суспільство було більш розвиненим, а мешканці соціально активнішими, тобто активніше брали участь у роботі громадських організацій й у різних формах безпосередньої демократії. В південних регіонах, які є більш «пасивними», якість управління, навпаки, погіршилася. Американський дослідник довів, що рівень розвитку громадянського суспільства пов'язаний із традиціями цехової самоорганізації та самоврядування в місцевих громадах, що уходять своїми коренями в минулі сторіччя. А в результаті – чім довше часу існували різні форми громадського самоуправління, тим успішніше реалізована децентралізація управління, тим вище став рівень життя.
Цю кореляцію між багаторічним громадянським суспільством та рівнем життя Р.Патнам описав в термінах соціального капіталу: чим більш розвиненим є громадянське суспільство, тим більше соціального капіталу, який формується на ґрунті чисельних соціальних контактів, широко розвинутих соціальних мереж, базується на довірі до влади, до сусідів, один до одного, в фундаменті якого є виконання моральних норм та повага до моральних цінностей. Тим вище рівень життя в описаних регіонах Італії.
Тобто, соціальний капітал є результатом діяльності та залежить від розвитку громадянського суспільства в історичній перспективі.
З дослідження Патнама можна зробити два висновки.
Перший, неприємний для нас: соціальний капітал напрацьовується сторіччями, в кращому випадку, десятиріччями. Тобто, ми повинні ставити такі цілі, які будуть направлені на збільшення соціального капіталу, але результати нашої роботи ми можемо й не побачити. Головне – не відходити від обраного курсу на прирощення соціального капіталу.
Другий – децентралізація, як запорука успішного регіонального розвитку не можлива без стратегії розвитку громадянського суспільства. Й її результати ми зможемо побачити через десяток років.
Що ж таке громадянське суспільство? Це є в першу чергу суспільством городян, буржуа. В другу чергу, воно є незалежним простором, в який не втручається ні держава, ні політика, ні бізнес, ні, навіть, родина. Держава, політика, бізнес можуть використовувати структури громадянського суспільства (об’єднання, асоціації, ЗМІ, органи місцевого самоврядування, ЗМІ), але у цьому випадку не буде продукуватися соціальний капітал – найголовніший результат діяльності громадянського суспільства та запорука успішності децентралізації та регіонального розвитку. Бо соціальний капітал є продуктом незалежного громадянського суспільства, а не результатом опіки над нами чиновника чи кількістю послуг спритного бізнесмена.
Так що ж нам потрібно робити, щоб почати отримувати соціальний капітал?
Ми бачимо п’ять завдань, які потрібно втілити в Стратегії розвитку громадянського суспільства Херсонщини. Але ці завдання потрібно реалізовувати в більш широкому контексті реформування українського суспільства.
Першим завданням Стратегії, нам потрібно повністю змінити підходи у формуванні свого простору, тобто нам потрібна кардинальна адміністративно-територіальна реформа. Ми повинні відмовитися в умовах Херсонської області, від принципу всеохоплюваності. Реалізація подібного принципу "всеохоплюваності" є примітивною підтримкою бідності. Бідність – це низка правова та політична культура, нерівність, експлуатація, рабство. Тобто, негативні чинники для соціального капіталу та розвитку регіону. Нехай, краще в нашій області буде менше населених пунктів, чим будуть депресивні села, в яких неможливо створення умов для нормального життя, а значить для продукування соціального капіталу.
Другим завданням, держава повинна «відпустити всіх на волю» з під свого контролю. Довіритися громадянам максимально самим вирішувати свою долю. Тобто, необхідно максимально широко запровадити принципи самоорганізації та самоврядування наших громадян. Ці принципи потрібно втілювати якомога раніше в житі людини та впроваджувати в самих різноманітних формах суспільного життя. Це може бути:
- самоврядування в школах, шкільні парламенти, які обираються на регулярних виборах та мають певні права в самоорганізації;
- автономії вищих учбових закладів, учнівських та студентських колективів;
- органи самоорганізації від дворових комітетів до комітетів мікрорайонів;
- батьківські комітети, опікунські ради;
- самоорганізація в трудових колективах, в професіях, в установах;
- самоорганізація для вирішення всіх потреб та проблем, для реалізації інтересів та захисту прав громадян тощо;
- місцеве самоврядування. Запровадити більш широке партійне представництво в органах місцевого самоврядування. Дозволити місцеві, регіональні політичні партії, що допоможе само організувати місцевим елітам. Наразі ми маємо лише загальноукраїнські партії та таке ганебне явище, як «торгівля» партійними брендами, такий собі партійний франчайзинг.
Все це дозволить запровадити принципи вільної конкуренції, змінить підходи в ставленні до навколишнього світу від патерналістського до самостійницького. Почне розвивати різноманітні живі соціальні мережі.
Але все це може стати невдалим експериментом, якщо суспільство на всіх його рівнях не отримає необхідні повноваження, тобто без розвитку демократії участі неможлива будь-яка стратегія чи то розвитку громадянського суспільства, чи регіонального розвитку нашого регіону.
Розвиток форм демократії участі – повинен стати третім завданням Стратегії розвитку. На всіх рівнях – думка громади повинна стати вирішальною. Це – місцеві референдуми, слухання, публічні консультації на засадах поваги до прав й свобод й з урахуванням плюралізму. Тобто, діалог із урахуванням різноманітних позицій соціальних груп.
Четверте завдання – надання економічної свободи нашим городянам. Без поваги до власності, без свободи підприємництва, розвитку економічної конкуренції, запобігання корупційним схемам – неможливо появи власника. Якщо не буде власника, якщо буде бідність – ніякі соціальні мережі не зможуть продукувати соціальний капітал.
Й п’ятим завданням є – запровадження широкої громадянської освіти. Навчання навикам самоорганізації та самоврядування, суспільного контролю. Допомога набуття цінностей громадянського суспільства, а саме плюралізму та терпимості до іншої точки зору, поваги до прав та свобод людини, розвитку почуття гідності людини.
Й ми повинні розуміти, що цей процес є довгочасний та тривалий. Він не буде успішний без загальноукраїнських реформ. Запорука цих змін – в нових законодавчих підходах та зміни парадигми суспільної свідомості. Його результати можливо отримати лише через багато років, можливо, через кілька поколінь.
Бєлий Дементій Васильович,
політолог, голова Херсонської обласної організації Комітету виборців України
