Тепер хлопці не тільки живуть бурхливим громадським життям, вони зайняті буквально кожного дня. Навіть для невеличкого інтерв’ю Юру і Ярослава важко було зловити. Ми зустрілися після сесії міськради, на якій хлопці були присутні (це тепер для них звична справа – здійснювати контроль за місцевою владою).

- А зараз ми маємо йти до облради, - повідомляє мені Юра.

- Я піду з вами, там і поговоримо, - кажу я, не залишаючи наміру поспілкуватися з активістами.

Поки ми йшли декілька кварталів до облради, хлопці постійно когось зустрічали, віталися, ділилися останніми новинами. Довелося брати інтерв’ю у них по черзі, тому що кожного з них кожну хвилину хтось висмикував з розмови.

Юра Пекеліс: «Я не міг не вийти на Майдан»

Юра згадує, що вперше опинився на херсонському Майдані ще в перші його дні, коли біля колишнього кінотеатру «Україна» стояв намет Валентини Крицак (ГО «Добро»), і вона чергувала вночі.

- Я підійшов, кажу «Можна я з вами постою?». Вона сказала «Так, нема кому стояти, тому залишайся», - розповідає Юра.

З того дня хлопець і почав щодня приходити на херсонський Майдан.

- Це моя країна, я в ній народився і живу. Спочатку люди виходили за приєднання України до Європи. Хотілося, щоб Україна була Європою за своєю суттю. Я не міг не вийти, - згадує активіст.

Три рази Юра їздив на майдан в Київ. Перший раз – 3 грудня після того, як побили студентів.

- Я їхав на своїй машині. Це був перший раз, коли я поїхав більше, ніж 150 км. Було дуже важко, але був такий бойовий настрій. Люди вже тоді об’єднались, стояли черги, щоб віддати продукти, речі, які потрібні Майдану. Люди намагались щось зробити, чогось досягти. І вже тоді було видно, що люди хочуть змін.

Другий раз Юра зустрічав на Майдані Новий рік.

- Коли 200 тисяч людей співають гімн – це дуже підбадьорює і надихає, - ділиться враженнями хлопець.

Третій раз він був у Києві після подій 18 лютого, коли людей почали розстрілювати.

- Я бачив на власні очі як розстріляли хлопця біля Жовтневого палацу і після цього вирішив для себе, що не допущу повторення 2004 року, коли прийшла нова влада і повністю продалася. Тому я хочу контролювати далі владу і намагатися робити так, щоб країна жила в тій системі, коли не важливо, хто при владі, а все працює, - розповідає Юра.

У Херсоні на Юру декілька разів нападали, намагалися забрати фотоапарат, на який він фіксував все, що відбувається в Херсоні, зокрема й те, як в Київ відправляють автобус з тітушками. Але все обійшлося.

Юра вважає, що Майдан поки що не переміг:

- Переможе, коли система буде працювати не залежно від того, хто при владі. Люди повинні єднатися, контролювати владу.

Ярослав Терешко: «Ніколи не думав, що почую в Херсоні «Слава Україні!»

Програміст за спеціальністю, Ярослав займався тим, що писав програмне забезпечення на замовлення. Крім того, під час вступної кампанії він консультував абітурієнтів.

- Але до політики я ставився не з такою увагою на той час і не мав активної позиції, тобто спостерігав, збирав інформацію, ділився нею зі своїм оточенням, але такої бурхливої активної діяльності  не було, - розповідає Ярослав.

Одного дня він йшов з матір’ю з продуктовими пакетами з магазину і раптом побачив, що на площі Свободи стоять якісь молодики з українською символікою:

- Я дуже здивувався, бо я думав, що в Херсоні Майдану не буде. Я доніс пакети до дому і повернувся на Майдан. 

Спочатку хлопець просто брав участь в херсонських акціях, потім долучився до організаторів. Допомагав всім, чим міг.

- Я пам’ятаю перші періоди, коли ми з ранку до ночі займалися Майданом. І якщо ми спали по 2-3 години на добу, то це вважай ми добре поспали, - згадує Ярослав.

Його звільнили з роботи, аргументуючи це тим, що їм «надактивні не потрібні», а директор фізико-технічного ліцею, випускником якого є Ярослав, після того, як хлопець намагався достукатися до нього на сесії міськради, налаштував всіх викладачів навчального закладу проти нього, називаючи хлопця та інших випускників ФТЛу, які ходять на Майдан, зрадниками.

- І ми тепер персони нон грата у власному навчальному закладі, який ми роками прославляли. Багатьох викладачів, з якими ми до цих подій спілкувалися, налаштували проти нас. Вони тепер теж нас вважають ворогами, але, на щастя, залишились ті, які все добре розуміють. Вони нас підтримують і теж ходять на Майдан, - розповів Ярослав.

Хлопець каже, що йому хотілося допомогти почистити наше суспільство, зробити краще Україну, Херсон.

- Через декілька тижнів я побачив, що люди стали добріші, вперше почув «Слава Україні!» в Херсоні. Ми бачили як о 10 годині вечора ходили молодики і співали пісню «Лента за лентою», яку я ніколи в житті не думав, що почую в Херсоні. Побачив, що люди почали ходити з символікою, стали активніше і стали допомагати, хто чим може. Хто інформацією, хто коштами, хтось просто стояв на Майдані. Тобто всі щось робили потроху. Я ще одна людина, яка хотіла допомогти, - ділиться враженнями активіст.

Він вважає, що основна мета Майдану не прибрати одну владу, а поставити іншу, а навчити людей тому, що все залежить від них.

- Коли перший раз 200 людей зайшли в міську раду, вони відчули, як це, коли депутати їх чують. Потрібно, щоб люди навчилися контролювати владу, як це роблять в  Європі. Якщо люди навчаться цьому, то хто б не був при владі, у людей буде гарантія того, що не буде повторення усіх цих подій, не буде побиття людей, не буде смертей. Головне, щоб люди змінили свою свідомість, - висловлює свою думку Ярослав.

Я ледь встигаю наспіх сфотографувати хлопців, і вони швидко кудись біжать. З їх розмови стає ясно, що якийсь хлопець пропав і вони йдуть його шукати. Я з полегшенням зітхаю й вимикаю фотоапарат та диктофон. Добре, що встигла поспілкуватися з Юрою та Ярославом. Це дуже добрі і щирі молоді люди, справжні патріоти. Ще одна сторінка в історії херсонського Майдану.