Хоча для всіх інших верств населення політики пропонують найрізноманітніші життєві блага: від підвищення пенсій та зарплат працівникам бюджетної сфери, створення робочих місць для молоді та розвитку виробництва до модернізації науки й техніки та створення нормальних умов для звичайних молодих родин. От і виходить, що всім «люлі-люлі», а журналістам – «...» зась, одним словом! Тут на думку й спадає оте славнозвісне – демократія для обраних. Зрозуміло, що український народ про ту «демократію» останні 25 років лише чує і вона вже давно перетворилася на чорну кицьку в темній кімнаті. І виконувати свої обіцянки ніхто з політиків ще жодного разу не поспішав. Але, й журналістську спільноту теж можна зрозуміти.

Мабуть, це твердження викличе купу заперечень, мовляв, так що ж вам «продажним шкурам» ще треба, ви тільки на виборах і заробляєте, тільки під час них і отримуєте купу грошей. Можливо, це твердження і справедливе, але лише наполовину. Так, для тих, хто й справді заробляє під час виборчої кампанії, жодних проблем не виникає. Але куди ж діватися тим, хто не продається або працює на незалежну громадську організацію, слідкує за виборчим процесом і (дай Боже!) намагається бути по-справжньому неупередженим та об’єктивним? Це по-перше. А по-друге, навіть зважаючи на всі українські реалії, можна сподіватися, що таки настане час, коли вибори відбуватимуться раз на п’ять (чотири) років! Що ж робити тоді? Наприклад, що робити комунальним або державним ЗМІ, яким вже не перший рік обіцяють лише скорочення, звільнення та інші «блага»? Можливо, черговому політику варто лише пообіцяти створити справжнє громадське ТБ чи радіомовлення, яке регулюватиме відповідне законодавство?

Так що я б порадила тим, хто йде на вибори звернути увагу на журналістів, як на електорат, а не як на маріонеток, які розмовляють. Шановні політики, нам й справді не треба багато! До всіх ваших обіцянок можна додати лише тезиси, що стосуються безпосередньо нашої роботи. Приміром, по-справжньому діючі закони, що захищають наші права (це тоді, коли для журналістів не існує засідань за закритими дверима чи чиновника, з яким про інтерв’ю домовляєшся 2 місяці), нормальна заробітна платня (чи пенсія), пільги на поштові послуги для друкованих ЗМІ, нарешті внесення нормальних змін до Закону України «Про рекламу» та багато іншого (для повноти списку можна звернутися до журналістів різних ЗМІ та провести опитування).

Демократичні гасла та лозунги, які вже в липні 2015 року можна було прочитати на кожному паркані на жаль так і лишаються гаслами. А ми ж наче «йдемо демократичним шляхом». Чому ж тоді ця демократія видається нам чимось захмарним, на кшталт «Другого пришестя»? Мабуть, ми просто не доросли до розуміння її основних принципів: відкритість, відповідальність, плюралізм тощо.

Можливо, влада й зверне свою увагу на тих, кого постійно називають «джинсою» та «проплаченими маріонетками» (до речі без жодних аргументів чи доказів). Саме тоді ми й отримаємо громадянське суспільство, думку якого сформували по-справжньому неупереджені та об’єктивні журналісти.

Олена КУЧЕРЯВА