Але він невдовзі переїхав до Архангельська, щоб працювати гідрологом. Там пообіцяли квартиру і оклад 180 карбованців. На той час це були солідні гроші. Та не встиг Микола приступити до роботи, як наступного дня він змушений очолити гідрогеологічний загін. Бо начальника поклали в лікарню з виразкою шлунку.

- Начальник гідрогеологічної партії наказав мені приймати справи, - згадує Микола Іванович. - А я ж гідролог, а не геолог. У підпорядкуванні — дві бурові бригади були, 50 працівників. Кажу буровим майстрам: “Мужики, я в цьому не розбираюсь, тому сподіваюся тільки на вас. Усі інші організаційні питання вирішувати умію”.

За три роки загін закінчив проект пошуку підземної води для м. Архангельск. Стародубець за цей час вступив заочно до Ленінградського гірничого інституту, став начальником дільниці в Нар’ян-Марі. Після закінчення інституту він уже — начальник партії, мав печатку і кошти. Фондів не було, треба самому все діставати і вибивати — техніку, будматеріали, пальне. Першим в історії об’єднання «Архангельськгеологія» побудував для геологічної партії селище з усіма зручностями. У квартирах була гаряча вода, туалет. Раніше будували бараки із туалетом за 50 метрів.

Перший мільйон

Кінець-кінцем Микола Стародубець став начальником найбільшої на Півночі експедиції. За розвідку покладів алмазів група працівників була представлена до Державної премії. Миколу Івановича відправили навчатися до вищих курсів в Москву. Ішов 1989 рік. Уже ходили чутки, що скоро Радянський Союз розвалиться, республіки роз'єднаються.

- Я вирішив їхати додому, - розповідає Микола Іванович. - Мені дали 100 тисяч карбованців “на соціальний розвиток”. Гендиректор на раді трудового колективу каже: “Микола Іванович хоче поїхати”. Усі почали розпитувати, куди, навіщо. Адже мене запрошували до міністерства. Але я вирішив повертатися в Україну. Приїхав до Берислава, а там Каховське море вже забруднене, неприємні запахи. Поїхав далі, проїхався по Криму. Нарешті дістався Генічеська. Тоді ще там працював морський порт. Переговорив з головами кількох колгоспів — які в них проблеми. Сказали, що потрібні дошки. Поїхав у райраду, щоб зареєструвати кооператив. Мурижили мене три тижні. Натякали на хабар, але для мене це було дико. На Півночі 20 років пропрацював, там такого і в думках не було.

Стародубець їде до Архангельська, за 2 дні реєструє кооператив. Звідти відправляє на Генічеськ пароплав з дошками. Колгоспи приїздять своїми машинами, розвантаження іде “з корабля на бал”. Микола Іванович розплачується із лісгоспом і перевізником, укладає нові договори. За місяць таким чином пригнав 3 пароплави по 3,2 тисячі кубів. Так заробив свій перший мільйон ще радянських карбованців. Заплатив 50 тисяч податку.

Відтак поїхав з дружиною і сином подорожувати по світу. За рік побував у 50 країнах, якщо рахувати і колишні республіки СРСР. Був у Сінгапурі, Гонконгу, Таїланді, Малайзії, Тайвані, на Філіпінах, в Єгипті, Канаді, проїхав усю Європу. Вирішив подивитися на світ. Зрозумів, що треба прагнути до кращого життя — як у розвинених країнах.

Бізнес на рівному місці

Повернувшись з подорожей, Микола Іванович вирішив зайнятися бізнесом. Якось приїхав у Генічеськ відпочити, поставив намет на Арабатській стрілці. Море йому дуже сподобалося. Вирішив тут пустити коріння. За 6 місяців спорудив у містечку будинок на 7 рівнів: погріб, гараж, їдальня, зал, лазня, чотири спальні, спортзал, водонапірна башта. Дізнався, що в Генічеську нема млина. Побудував, почав молоти борошно, робити макаронні вироби. Продукцію збували в основному в Криму. Друг запрошував до Калінінграда головним інженером у нафтову експедицію. Стародубець відмовився, бо твердо вирішив жити в Україні.

Він вважає себе підприємцем до духу, способу життя, вміє бачити, де можна заробити гроші. Причому завжди працює легально, платить усі податки — за рік приблизно півмільйона. Заробляв гроші там, де ніхто не здогадувався. Ось, скажімо, проходить розпайовка в колгоспах. Микола Іванович їздить по селах, вивчає ситуацію. Одному чоловіку попала несправна зерноочищувальна машина, він її зібрався здати на металолом за 200 гривень. Стародубець дає йому 500 і забирає. Знаходить майстрів, які можуть полагодити. Через деякий час продає її за 17 тисяч. Викупляє порожні склади, узявши банківський кредит на 2 мільйони. Наймає людей, які скупляють зерноочищувальну техніку по всій Україні. Скупили 500 одиниць. Лагодили і продавали.

- Завжди шукаю щось нове в бізнесі, - каже Микола Іванович. - Якщо хтось починає займатися тим самим, знаходжу іншу нішу. Чим тільки не займався, але будівництвом займався завжди. Ще будучи в Армії за 6 місяців отримав в учбовому центрі спеціальність майстра по ремонту будівельних конструкцій. Викликає голова райадміністрації: “А чому Ви за бюджетні об'єкти не беретеся. До нас донецькі приїздять, освоюють кошти, а податки у себе платять”. - “Ні,- кажу, - навіщо мені з бюджетними грошима морочитися. Я в політику не лізу, і ви мене не чіпайте”. Кінець-кінцем умовив. Доводилося зробити капітальний ремонт спортивного центру, будувати лікарню, амбулаторію, підключати купу підрядників.

Як “шили” кримінал

18 квітня 2007 року Щасливцевська сільська рада рішенням ?54 дала дозвіл на будівництво адміністративної споруди розміром 12 на 12 метрів у центрі бази відпочинку “Арабатська стрілка”, яка нині є комунальним підприємством Херсонської обласної ради. 5 травня ПП “Стаєр”, засновником якого є Микола Стародубець, уклало договір суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови) з базою на спорудження двоповерхового приміщення на території бази. Згідно договору, “Стаєр” споруджує будинок за свої кошти, а за це отримує у власність другий поверх. 21 лютого 2008 року Генічеська районна інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю дала дозвіл на виконання будівельних робіт, а до кінця року ПП «МП «Стаєр» його збудувало.

Однак після завершення будівництва у жовтні 2011 року господарський суд Херсонської області визнав договір суперфіцій неукладений, оскільки він не завірівся нотаріально і не пройшов державну реєстрацію. Будівля введена в експлуатацію лише 21 вересня 2012 року.

- Приїхав один з тодішніх керівників області, - розповідає Микола Стародубець. - Будівля йому сподобалася. Запитав, хто і навіщо будував. Йому пояснили, що за будівництво мають віддати другий поверх забудовнику. Він сказав: “Та ми зараз зробимо так, що він взагалі забуде за цей поверх”. Дав указівку силовикам і прокуратурі, щоб на мене завели кримінальну справу. Той узяв під козирок. Звинуватили у завищенні об'ємів будівництва і заподіяння шкоди одному із замовників. Ще одне схоже кримінальне провадження завела районна прокуратура.

За словами Стародубця, перша справа закрита судом, іншу прокуратура передала міліції, а та не знайшла складу злочину.

- Суд першої інстанції виправдав мене повністю, - каже Микола Іванович. - Прокуратура подала апеляцію. Справу відправили на дорозслідування. Я довів свою невинуватість. Мене навіть звинувачували в тому, що я не так складав акти. Але ж я цього взагалі не роблю — це справа виконроба. До замовника прийшли працівники СБУ, примусили написати заяву на мене. Я потім його питаю: “Що ж Ви написали таке, чого не було?” Він почав виправдовуватися, мовляв, примусили. Я йому запропонував написати усе по правді, відправити рекомендованим листом. На суді я надав копію цього листа. Крім того, чужі підписи на документах видавали за мої. Це мені й допомогло, інакше посадили б. На більшості засідань суду були есбеушники. Опісля заходили до судді в кабінет. Але суддя виявилася непохитною. В усьому розібралася і виправдала мене. На дорозслідуванні працівники прокуратури кажуть: “Давайте якось вирішувати це питання, інакше судитимемося з вами ще три роки”. Я погодився за двох умов: мене звільняють від кримінальної відповідальності і я нікому нічого не плачу.

Ні грошей, ні об'єкту

У лютому 2015 року підприємство “Стаєр” подало до суду на КП “Арабатська стрілка”, вимагаючи відшкодувати вартість спорудження адміністративної будівлі — 1,2 млн. грн. Однак Херсонський господарський та Одеський апеляційний суди відмовили у задоволенні позову. Суд першої інстанції визнав будову самочинною, оскільки договір суперфіції та передача земельної ділянки не узгоджено з Херсонською обласною радою, власником бази відпочинку. Хоча усі договори і дозволи на будівництво є. Представники КП“Арабатської стрілки” заявили, що ніякого стосунку до збудованого приміщення не мають. Мовляв, Стародубець побудував усе сам. Виходить, зачароване коло: підприємству “Стаєр” не повертають гроші за збудований об'єкт, але й не визнають його право на це приміщення.

Між тим інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Херсонській області 21 грудня 2012 року видала довідку ?7/21-8642-200, якою підтвердила прийняття в експлуатацію об'єкта “будинок відпочинку з терасами існуючої бази відпочинку “Арабатська стрілка” за межами с. Генічеська Гірка по вул. Набережній, 39”. Однак суди не прийняли до уваги ті документи, які надав позивач. У тому числі, договір на будівництво, затверджений засовником кошторис та акт виконаних робіт, які підписані директором бази. Так само суддів не переконали фотографії, що показували, як база відпочинку експлуатувала спірний об'єкт — влаштувала на першому поверсі кафе та кімнату відпочинку для обласного начальства.

Відтак у Миколи Стародубця залишилася остання інстанція — Вищий господарський суд.

- Мої тяжби з правоохоронцями і судами тривають шостий рік, - каже Микола Іванович. - Почалися при “злочинній” владі і продовжуються при нинішній, нібито чесній. Моє підприємство скоротило обсяги робіт і плату до бюджету вдесятеро. Держава недоотримала 2,25 млн грн, підприємство — біля 3 млн. І все — через примху якогось обласного чиновника.

- Про що тут можна говорити? - каже новий директор бази відпочинку “Арабатська стрілка” Сергій Гриненко на прохання прокоментувати ситуацію навколо збудованого об'єкта. - Читайте рішення суду, там все написано. Якщо вам щось незрозуміло, наш юрист роз'яснить.

- Рішення першої та другої інстанції необґрунтовані, - вважає адвокат Руслан Нікітін з Миколаєва, який захищає інтереси ПП “Стаєр”. - База надала непідтверджені та неправдиві дані щодо спорудженого будинку. Кажуть, що не прийняли будівлю на баланс. Але є акт прийому-передачі, документи, які свідчать, що вони здавали це приміщення в оренду. Не знаю, чим керувався наш “неупереджений та незалежний” суд. Ми надали всю дозвільну документацію на будівництво. Тепер подали касаційну скаргу.

Так, може, нічийний будинок з терасами все-таки отримає свого господаря і виконуватиме своє пряме призначення - оздоровлювати людей і нести їм радість. Поки ж він стоїть порожній.

Олександр ГУНЬКО

Редакція не несе відповідальності за зміст авторських матеріалів та завжди готова опублікувати іншу точку зору.