В далекому 2004 році  мною були написані три «гендерні» статті з промовистими назвами: «Гендер на Херсон!» «Гендер на село!» та «За мною, парень, не гонись!» Вони стали підсумками інформаційно-просвітницької програми щодо паритетної демократії, гендерної культури та політики. Пропоную перечитати ці статті дещо відредаговані, які й досі не втратили своєї актуальності.

30 квітня 2004 року у Ресурсному гендерному центрі  відбувся круглий стіл на тему “Законодавче забезпечення рівності прав жінок та чоловіків”. На початку  своєї розповіді про цю подію в житті нашого міста  (як і в моєму житті),  я хотіла б відзначити її дивну толерантність, зрівноваженість,  навіть гармонійність при досить жорсткому протистоянні окремих поглядів, при категоричності протилежних стверджень, при чорно-білому    окрасі  проблемних ситуацій. Зібралися люди, жінки і “трохи”  чоловіків, які дуже поважають та шанують один одного, тому їх навмисне  посилено-односторонні   та крайні  погляди були  їхнім свідомим вибором, вони   не оспорювали  один одного, а доповнювали, комбінували, збагачували та врівноважували проблемну картину світу.

Спочатку  ми почули короткий виклад чинного законодавства в Україні щодо забезпечення рівності прав чоловіків та жінок (Микола Дурман, експерт з законодавчих питань), а потім у коментарях Станіслава Сороковського (юрист Центру Соціального Партнерства)   до двох поданих на розгляд Верховної Ради законопроектах  на цю тему  були  ретельно проаналізовані всі протиріччя цих проектів  і навіть дискримінаційні положення щодо будь-якої статі. Обидва доповідача погодились, що окремі статті законопроектів носять декларативний характер та не мають механізмів як їхньої реалізації, так і відповідальності за  їхнє порушення, тому виникає необхідність розробки  низки підзаконних актів.

Під час обговорення на  були висвітлені як різноманітні проблеми гендерного  паритету в органах виконавчої влади, так і різні  механізми забезпечення такого паритету.

Представлений моніторинг Херсонської та Миколаївської преси показав, що статей на гендерну тематику дуже мало, вони відрізняються   короткою інформативністю,  відсутністю  гендерної термінології, глибокого аналізу та будь-яких узагальнень,  демонструють повне ігнорування гендерного виховання.

Наталія Драчук (Інститут політичної культури) виступила на тему гендерного паритету  на шляху оновлення політичної культури. Цей виступ я б хотіла особливо відзначити як свідомо загострений та категоричний у постановці проблем, як  упереджено чорно-білу картину  шляхів  вирішення цих проблем: це був сміливий виклик на себе всіх можливих докорів у протиріччях, але хтось мав сказати таку крайню правду, яку всі мають на увазі, але всіляко зм’якшують різноманітними паліативами. Це був вчинок,  на мою думку, гідний Жанни Д’Арк (“Прощавайте, мої рідні, я  пішла рятувати Орлеан!”).

Наталія Драчукпочала з того, що квотування буде недостатнім для встановлення гендерного паритету без виховання – а точніше, перевиховання –  політичної культури.  Політична культура як одна з форм суспільної свідомості є комплексом уявлень представників різних соціальних верств населення про політику та політичні події у країні. За 70 років тоталітаризму у нашій державі гендерна нерівність у політичній діяльності  заклалася не просто у нашу свідомість, але й закріпилася на “хромосомному рівні”. Тому від чоловіків-законодавців нема чого чекати, крім чисто декларативних законопроектів. А сучасне реальне життя третього тисячоліття наявно демонструє: чоловічий потенціал не витримує вимог часу, не  може впоратися з усіма соціально-політичними  та економічними завданнями, саме на жінок  – професіоналів посилюється соціальне замовлення. Але “жіноче питання” у політичному житті країни не рухається з місця: жіночі організації багато чисельні  у своєму складі, але дуже мало чисельні  на політичній арені.

Як пропозицію в оновленні політичної культури та подоланні стереотипу неповноцінності жінки у високій політиці  Наталія  висловила думку про необхідність  створити з жіночих громадських організацій  міцний жіночий рух з єдиною метою, загальними цінностями та програмою дій.

Ольга Авраменко  (НДО “Успішна жінка”), висловивши тезу “Жінка як економічна  “целесообразность”,    розглянула  жіночу активність у  бізнесі як економічну   вигоду для розвитку держави, коли ефективне використання жіночої професійності  у сферах сучасних технологій дає жінкам реальну можливість зробити гарну кар’єру,  випереджаючи чоловіків. А держава таким чином отримує загальноекономічний розвиток  та зріст валового  національного продукту.  

Тези мого виступу торкнулася деяких  методів впливу громадських організацій на суспільно-політичну активізацію жінок та встановлення гендерної рівноправності:

-теза “ всі рівні – всі різні” обумовлює встановлення рівності між чоловіком та жінкою  через повагу (а не знищення)  до їх різниці, розквітом та використанням цієї різності у досягненні тотожних результатів самореалізації представників обох статей;

- негативна взаємопов’язаність двох проблем українського суспільства та особливо жіноцтва: катастрофічна бідність та стереотипи мислення, в тому числі гендерні; обидві проблеми вирішуються лише “у пакеті”, бо вони обумовлюють одна  одну;

-сильна мотивація для жінок у виборі громадсько-політичної активності –  це рішення виховати суспільство, гідне виховання їхніх дітей; щоб після закінчення школи наші  діти не  опинилися в  світі зовсім іншого виміру;

-виконати крилатий заклик 30-річної давності “Берегите мужчин!”   можуть тільки жінки, які приймають владні рішення;

-квотування як абсолютна цінність: обидві статі повинні бути  однаково представлені в усіх органах влади (від Верховної Ради до сільської) на паритетних засадах.

Після завершення засідання круглого столу наша бесіда продовжувалась, учасники зустрічі не  хотіли розходитись, ділилися роздумами та ставили один одному різні запитання, а таке неформальне продовження є головним доказом дійсно актуальності  піднятої теми та  створеної атмосфери довіри, поваги,  невимушеної  зацікавленості.