У спілкуванні з офіцерами-прикордонниками протягом уже достатньо тривалого часу склалося враження, що час хвилювання та непорозумінь вже пройшов, а на зміну прийшла впевненість у своїх силах. Прикордонники забезпечені всім необхідним, пости підсилені мотопіхотою, з’явилася і важка техніка. Кордон по Сивашу (по території Херсонщини) встановлено по-справжньому.

 Вражає відношення населення. Коридор Чаплинського центру дитячої творчості заставлений банками з законсервованими овочами, місцеві жителі допомагають, чим можуть. Не відстають і каховчани, продовжують збирати речі, харчі (діють два центри по їх збору – в універмазі та в фотосалоні «Фото-чиз» на набережній). Неможливо перечислити всіх хто допомагає, і дуже боюся когось образити неувагою, тим більше, що дуже часто каховчани взагалі не називають своїх імен. Хочу подякувати Галині Захарченко, Олександру Зікранцю, Евгену Сокуру, Михайлу Левченку, Олександру Селезньову, Віктору Зубкову, Володимиру Чиркіну і взагалі всім небайдужим жителям нашої Каховки. У минулу суботу ми впевнилися, як потрібні не тільки рації, біноклі, страйкбольні окуляри та рукавички, але і листи від школярів. Ми бачили, з якою увагою читали молоді бійці з Хмельницького, Житомира, Одеси листи від маленьких козачат з Каховської гімназії і просили привозити їх знову і знову.

І знаєте, земляки, я за останні дні знову переосмислив для себе знамениту пісню Михайла Светлова про Каховку і її останні строки: «Мы мирные люди, но наш бронепоезд стоит на запасном пути!»

Микола Огданець