У лісі під Олешками сховалось військове містечко. Коли ми його побачили молода журналістка зауважила, що так багато чоловіків вона не бачила, а потім виправилась і додала, що стільки військових. Ясна річ – вона не служила в армії.

Колись ця місцина – була глибоким тилом, і безтурботні херсонці збирали тут щедрі врожаї грибів. Пам’ятаю, як студентом за півгодини набирав повний кошик маслюків. Але сталось, що сталось. Зараз Херсон майже прифронтове місто і від спокою на його кордонах, залежить мирний сон в Кропивницькому, Одесі, Львові Варшаві, Парижі…Кожного тижня в лісах під Херсоном проходять навчання загони самооборони. Політичне та військове керівництво області кожної неділі «відпочиває» тут від своїх зручних кабінетів. І сьогодні - один рік цим «відпочинкам». З цього приводу урочистості, вітання, присяга, промови, нагороди, подарунки…і хвилина мовчання.

Ми були свідками, як приймали військову присягу, звичайні чоловіки різного віку, різних мирних професій, батьки, брати, наречені…серед них був і сільський вчитель Білик Констянтин Миколайович.

Повертаючись додому ми знаємо, що в наших лісах ховається тиха, шляхетна і мовчазна Сила, Сила, яка здатна боронити свою Батьківщину, свої родини, свою Землю.

Героям Слава.   

Юрій Житняк