Чи працював на цих парламентських виборах адмінресурс?
- Адмінресурс, звичайно був. Це відчувалося по тому, як у районах місцеве начальство підтримувало кандидатів від Блоку Петра Порошенка. Усім головам райдержадміністрацій була поставлена чітка вказівка, що повинен перемогти кандидат від БПП. У чому проявлявся адмінресурс? Керівник району чи його заступник допомагає організовувати зустрічі з кандидатом. Може зателефонувати головному лікарю, начальнику відділу освіти чи ще якомусь керівнику, щоб усіляко сприяли цьому кандидату, забезпечили місце проведення, аудиторію тощо.
Якщо ж кандидат від іншої партії, то він має сам шукати місце для зустрічі з виборцями, запрошувати людей і т.д. Зрозуміло, що ефективність від такого заходу менша. Коли нема вказівки зверху, то не всі керівники установ і організацій ідуть назустріч.
Звісно, сьогодні примусити людей за когось проголосувати не можна. Але сприяти проведенню виборчої кампанії — це теж адмінресурс. Я, наприклад, не могла у деяких районних газетах опублікувати свої матеріали на перших шпальтах. Редактори говорили, що у них уже є угоди з кандидатами і все розписано.
Ви стикалися з таким явищем як підкуп виборців?
Сказати, що був підкуп, це треба когось зловити за руку. Але були незрозумілі моменти. Наприклад, на кількох дільницях у Новій Каховці у виборчих урнах не дораховувалися бюлетенів. Замість них знаходили акуратно складені аркуші паперу. Це наводить на думку, що хтось спеціально виносив чисті бюлетені з дільниць. За таких обставин могли бути організовані “каруселі”.
Наша команда загострила на цьому увагу окружної комісії. З нами ніхто не хотів розмовляти. Ми просто отримали грубу відсіч. Заступник голови ТВК сказала, що у них робочий день скінчився, хоча вони працювали практично цілодобово. Ми написали заяву до міліції, там велись якісь слідчі дії, але досі ми ніякої відповіді не отримали.
У кінотеатрі “Юність” перед заходом до Дня вчителя на кожне крісло поклали по квіточці від одного з кандидатів. Тобто, якщо людина хоче обійти закон, то завжди знайде шлях.
Який ви отримали особистий досвід у цій кампанії?
- Насамперед, це була можливість узнати проблеми виборчого округу, до якого входять 6 районів Херсонщини і Нова Каховка. Коли ми приїжджали з перших зустрічей з виборцями в районах, то усі плакали. Ми тут у місті живемо більш-менш благополучно. А коли заїжджали у села, навіть не дуже глухі, як Тягинка чи Львове, то були вражені тим, як там люди живуть. Важко спілкуватися з нашими нещасними бабульками, які все життя пропрацювали в полі, а тепер не ледве животіють. Я бувала в Європі і бачила, які там пенсіонерки — задоволені життям, доглянуті, з гарними зачісками, пристойно одягнуті. Наші бідні бабусі виглядають контрастом — замучені, зневажені, покинуті... Хоча добрі й відкриті.
Ми їм казали: “Перестаньте вірити в брехню”. Наші люди повинні навчитися відрізняти політичних популістів та пройдисвітів від тих, хто справді щось для них може зробити. Усі останні вибори побудовані не на чесності й відкритості кандидатів, а на піар-технологіях, які використовують психологічні знання для маніпулювання свідомістю. А наші люди дуже довірливі і реагують на ці маніпуляції як на наживку. Я розумію це як психолог за освітою. Сама не можу використовувати такі методики як професіонал, бо це гріх. Ми просили людей опиратися на свої відчуття і не вірити солодким обіцянкам. Бо це робиться тільки перед виборами. А потім такий кандидат ніколи не приїде до вас.
Які найкричущіші проблеми у районах?
- Відсутність води — і питної, і зрошувальної. Люди не можуть виростити врожай. Постійно живуть у зоні ризикованого землеробства. Уся надія — на погодні умови. Є дощ — буде врожай. Особливо у степових районах — Великоолександрівському, Великолепетиському тощо. Це ось у Каховському та Чаплинському районах є зрошення від Північно-кримського каналу. А там нічого нема. У багатьох селах відсутній навіть водопровід. У Високопіллі якісь ділки вирізали водонапірну башту на метал. Ніхто не захистив. Баби кажуть: “Ми вп'ятьох вийшли, нас просто відкинули, зрізали башту і поїхали”. А без водонапірної вежі не можна протиснути воду по існуючих водогонах. За 2-3 роки труби згнивають.
У Великоолександрівському районі питна вода є, але дуже дорога. До того ж райцентр стоїть на пагорбах, не вистачає потужностей насосів, які стоять з радянських часів. У Тягинці Бериславського району питної води в кранах нема — тільки технічна з Дніпра. Питну вони купують — привозну. За відро платять 10 гривень. Так само і у Високопільському районі.
А що роблять районні адміністрації?
- Нічого. Я була в шоці. Для мене ці вибори — наче опинилася в руїні. Так як співає Скрябін: “Україна — це руїна”. І це правда. Ми у містах цього не бачимо. Чому люди прагнуть виїхати в міста? Бо у селах просто неможливо жити. Вони б і хотіли — хата, господарство, але як? Постійно залежати від постачальника, який привезе воду в бочці. А що там за вода — ніхтто не знає. Ніяких сертифікатів ні в кого нема. Можна втюхати що завгодно. І люди терплять. Але все одно ідуть і голосують за обіцяльників, які нічого не роблять. Раніше на полях стояли “фрегати”, для яких воду брали з Дніпра. А потім усе розікрали, порізали на брухт.
Нині нардеп від БПП по Каховці Сергій Хлань нібито взявся за вирішення проблеми води в степових районах, але у цій його боротьбі за зрошення прослідковується лише бійка за Каховський магістральний канал.
У Великолепетиському районі головною проблемою назвали медичне обслуговування. Кажуть, головлікар будує собі будинки, відкриває приватні аптеки, молоді лікарі не затримуються, люди не можуть нормально лікуватися. Я написала статтю в районну газету. Редактор її не пропустила, як ми не тиснули. Так само було в Горностаївці, де наші статті навіть за гроші не друкували. Лікарня там сучасна, але такий головлікар, який не знає, як правильно організувати процес. У підсумку закрили пологовий будинок, який має класне обладнання. Тепер рожениці їздять в сусідній район.
Чому ці проблеми не вирішує місцева влада?
- Іще з усієї виборчої кампанії я зробила висновок, що на місцях не вистачає освічених людей у владі. Сільськими головами стають малоосвічені односельці. Бо усі, хто мають добру освіту, давно живуть у містах. У Тягинці зупинився водоканал, не можуть знайти толкового керівника. Із сільською радою працювати неможливо, бо бухгалтер нікому не виділяє кошів, хоча вони в бюджеті є. Нині, до речі, бюджетні гроші перестали бути проблемою. Але нема мізків ними правильно розпорядитися. Не вистачає елементарного менеджменту.
Мабуть, треба в масштабах області чи кількох районів треба проводити курси, навчати сільських голів, секретарів рад, бухгалтерів тощо. Вони часто не знають, як правильно написати рішення ради або провести бухгалтерську проводку, щоб їх потім не взяли за одне місце прокуратура чи СБУ. А ці якраз і хапають загнаних сільських голів, щоб покращити показники. Мерів міст притягнути не можуть — у тих є гроші, вони відкупляться.
У Тягинці ми допомогли правильно склати рішення сесії, щоб виділити кошти на запуск водоканалу, який закляк. У селі три дні не було води. Наступного дня примчали есбеушеники: “Що ви тут робите?” Я показала посвідчення кандидата в народні депутати і запитала їх, що незаконного ми робимо. Довелося кілька разів збирати сільську раду, щоб протиснути це питання.
Яке діло СБУ до сільської ради? Вони ж нібито мають займатися безпекою країни...
- А їм треба показники. Бо там нібито може бути сільська корупція. Це маразм. Мені довелося ще 2 дні умовляти начальницю районного казначейства, що все законно. Нарешті вона погодилася. Сільські голови просто бояться приймати якісь рішення по використанню коштів. А казначейству вигідніше, аби ніхто нічого не робив. Менше дій — менше відповідальності. І це зачароване коло. Якщо говорити про децентралізацію влади, то тоді треба давати свободу місцевим радам у прийнятті рішень. А люди, які очолюють органи місцевого самоврядування, повинні мати високий рівень відповідальності й усвідомлення. Контролюючим органом має бути громадськість, а не КРУ. У нього нема ніякої зацікавленості в дієвості своєї роботи. За 23 роки незалежності — ніякого результату, хоча порушень маса.
Радянська система влади себе вижила. Уже інші умови життя, а система лишилася. У нашому місті та сама рада, тільки раніше вона була “депутатів трудящих”, потім “народних депутатів”. Слово “народних” прибрали, а суть та сама з 1950-х років. У депутати йшли ті, кого висували з колективів. От і маємо у міській раді карщицю з електромашу, робітника із заводу крупних електричних машин. Плюс начальники комунальних підприємств і служб. Вони як сиділи депутатами раніше, так і сидять. І витрати коштів роблять за старими схемами — їх ніхто толком не рахує донині.
Були конфлікти з іншими кандидатами?
- Ні. Кожен займався своєю виборчою кампанією, ніяких зіткнень не було. Лише одного разу вийшло непорозуміння з Ганною Горкун. Вони проводила зустріч у моєму дворі. Я теж вийшла. Люди не захотіли її слухати, сказали, що у вони вже мають свого кандидата. Вона образилася, нібито я їй перейшла дорогу. Але наше місто не любить зальотних кандидатів, так що хай не ображається.
Ну чому? У нас був два терміни Володимир Фіалковський з Києва...
- Але ж він працював. Створив благодійний фонд, багато допомагав людям. За тих умов він був нашим гідним депутатом. Крім нього, інших я і згадати не можу. Він завжди крутився тут, був серед людей, ми мали можливість з ними зустрічатися, спілкуватися, давати йому накази. Нині у нас інший депутат, але ми його не бачимо, хоч він і новокаховчанин.
Я ні разу не була в деяких районах. Ми їхали з Великої Олександрівки до Високопілля. Зупинялися в кожному селі і розмовляли з людьми. Українські виборці — це окрема тема. З одного боку, нікому вже не вірять, а з іншого — наступають на ті самі граблі. Це найбільша проблема: як людям навчитися відрізняти правду від обману. Коли вони навчаться обирати достойних? Тих, хто йтиме до Верховної Ради не вирішувати свої проблеми, а працювати на благо народу... У місті така ж ситуація. Кажуть: “Наш міський голова такий хороший, він з нами спілкується, розмовляє”. Питаю, а що ж він зробив? Так, він уміє спілкуватися. У нього є така фраза: “Я знайду спільну мову і з шизофреніком”.
Але ж треба судити по справах. Людина 10 років при владі. А що в місті зроблено такого, щоб усі помітили на собі? У що перетворилися дворики по проспекту Дніпровському і вулиці Леніна? Просто страхіття якесь. Це ж історична зона. Уже давно треба розпочати її реставрацію. Ми кажемо, що у нас буде туристичний центр. Та турист їде туди, де красиво. Навіщо йому їхати в захламлене місто? Мої брати приїжджають із Хмельниччини і кажуть: “А чому у вас нічого не міняється? У нас уже всі дороги нові, усе відновлене за 10 років — лікарні, школи”. А тут 8 років стоїть Палац культури, який сам спалився. А бабусі все вірять голові.
Мабуть, треба, щоб молодь активніше ходила на вибори?
- Аби голосувала молодь, треба, щоб держава змінила підхід до неї. А вона не міняє.
То хай молодь змінює ставлення до держави.
- А хто її виховував усі ці роки? Я не бачу якоїсь притомної молодіжної політики в місті за останні 10 років. Ось був День закоханих. Нема навіть залу, де можна зібратися. Ми ходили в приладобудівний технікум, хотіли провести зустріч з молоддю, розповісти про історію України. Директор заборонила, сказала, що її студенти поза політикою. Коли років 15 тому я працювала у відділі молоді, то ми перед кожними виборами ішли до студентів і переконували, що треба йти на голосування. Привозили фахівців з Комітету виборців України, які розповідали, чому твій голос важливий. А тепер з молоддю ніхто не працює.
Міський голова Володимир Коваленко каже, що ми займаємося піаром. А ми лише хочему, щоб молоді люди ішли на вибори. У Польщі в переломний час, коли вони відходили від совдепії, була акція: “Сховай паспорт бабусі і йди голосувати”. І поляки це свідомо робили. А нас, громадських активістів-майданівців, під час Революції гідності не пустили у жодний навчальний заклад Нової Каховки. Хоча серед нас є люди з педагогічною освітою, які уміють спілкуватися з молоддю і мають таке бажання.
Уже після перемоги Майдану ми провели тур по навчальних закладах міста, розповідали, чому сталася революція, що таке самооборона, що робити далі. У деякі технікуми та 2 інститути нас не пустили. Хоча ми писали офіційні листи, нам навіть не відповіли. Так що працювати тут дуже важко. Так було і під час виборів. Не скрізь нам відкривали двері. Ми використовували виборчу кампанію, як майданчик для продовження роз'яснювальної роботи. Більше розмовляли про Україну, ніж про себе.
Тітушки були в Новій Каховці?
- Так. Їх і до Києва возили, і проти нас виставляли, коли ми ходили до мерії з вимогою зняти пам'ятник Леніну. Увесь цей процес очолював міський голова, він фінансував з бюджету громадську організацію козацтва. Вони приходили до нас і казали, що будуть вішати “бендерівців”. А ми говорили, що все одно переможемо.
Мер хотів поставити головою місцевої “Самооборони” Данила Корецького, який раніше організовував проросійські мітинги, згуртував навколо себе антиукраїнську молодь. Одного разу вони виставили свій намет з триколором. Коли в Херсоні організувалася провладна самооборона, у Новій Каховці хотіли зробити те саме. Ми дізналися, що її очолить Корецький. Доклали максимум зусиль, щоб на її чолі став проукраїнський активіст Олег Єрмолаєв. Виходили навіть на Валентина Наливайченка в СБУ. Нам допоміг Сергій Подгорний, який ще тоді був живий. Цікаво, що Корецький потім з міста виїхав, виплив через місяць у Донецьку і тепер очолює газету “Новороссия”. Пробував через своїх хлопців доставляти газету сюди, але есбеушники цей канал перекрили, двох постачальників затримали, згодом обміняли їх на наших полонених воїнів.
У вас є конкретні факти щодо поїздок наших тітушок на Майдан?
- Я знаю, що з цією метою використовувалися комунальні підприємства. Їздили комунальники, працівники бюджетної сфери. Якби у міліції було бажання, вона б швидко знайшла і організаторів, і виконавців. У нас у місті всі одне одного знають. І це треба було робити раніше. Уже минув рік після перемоги Майдану. Усі поховалися, принишкли, зачаїлися. Замели сліди, поховали кінці у воду. І ходять на мітинги, присвячені Революції гідності. Тітушки примазуються до “Правого сектора”. І в це можна повірити, бо за рік у голові людини може багато чого змінитися. Я знаю одного новокаховчанина, який захищав пам'ятник Леніну, бо його там у піонери приймали. Через 4 місяці він переосмилив життя і пішов у “Правий сектор”.
А міське керівництво поміняло погляди?
- Навряд чи. Ні мер Володимир Коваленко, ні секретар міськради Олександр Лук'яненко не вийшли з Партії регіонів, не покаялися, не пояснили свою поведінку під час Майдану. І ця партія так само має більшість у міській раді. Вони навіть не вибачилися. Коваленко тільки сказав: “Давайте просто все забудемо”. Це йому вигідно, бо для нього найголовніше в житті — залишатися при владі.
Олександр ГУНЬКО
На фото Ірена Лепень та народний детутат Іван Гаврилюк
