АНОНС

Що може бути більше за вічність? Тільки вічність + ще один день. Цю суперечливу істину намагається врізати у свідомість глядача головний режисер Херсонського театру ім. Куліша Сергій Павлюк своєю новою однойменною п’єсою за ГІПЕРЛІТЕРАТУРНИМ  багатошаровим романом сербського письменника Милорада Павича "Хазарський словник". 

Йому театральна сцена стала замала, як колись для героїні Фаїни Раневської королівство виявилося не за розміром. Розгулятися його задумам ніде і він влаштував справжній реаліті-квест театром з п'єсою «Вічність і ще один день» назвавши її імерсійною виставою-меню для театральної вечері. Чому саме імерсійна – тому що глядача занурюють на різні рівні свідомості та театрального простору, змушують взаємодіяти із сюжетом та трансформувати його. Цікаво блукати лабіринтами режисерського задуму, прорізати нашарування його думок, інтерпретацій і одночасно прокачуючи все це театральне божевілля через своє сито свідомості. Ти захищаєшся, сприймаєш, змінюєшся.

Чому вистава – меню, тому що глядачу надається можливість обирати рух сюжету, ніхто заздалегідь не знає – яким буде фінал: ні актори, ні режисер, ні глядачі…Тому можна прийти декілька разів на виставу і побачити її з різними сюжетними лініями та фіналом.
 Сергій Павлюк розтлумачив термін «поп-музика», яку він розгледів на полотні Ієроніма Босха «Сад-земних-насолод». Якщо придивитись до картини, то можна на попі (дупці) одного з персонажів, розгледіти ноти, ці ноти були покладені в музичне оформлення вистави «Вічність…».

Ця вистава-меню  для театральних гурманів та арт-хаусних еротоманів тлумачів релігійних текстів та символів, де вино перетворюється в кров, а борошно, яким припорошені актори в тіло. Я побачив задум, я пройшов частину шляху, я занурився в підсвідомість режисера і мабуть не збожеволів (та хто зна), тому бажаю фанфар, тріумфу і вдячності всьому колективу задіяному в спектаклі.