БО «Інша» представила маленьку кінопрем’єру документальної кінострічки «Ці хвилі не спинити», знятий режисером Георгієм Сталеваровим та Наталкою Блок.
Поетичний образ, який винесений в назву фільму, з самого початку провокує на роздуми про хвилі поколінь жінок, яких не спинити в прагненні досягнення рівних прав.
Чотири коментаря, чотири бунтарки-феміністки, чотири бачення в відстоюванні прав жінок, чотири думки різних жінок з різних регіонів України. І все це під тихий гомін хвиль, які невпинно, невблаганно, не помітно змінюють світ.
Наталка Касим психологиня та «відкрита феміністка» з Ужгорода, міста, яке не саме толерантне до феміністок. Для неї фемінізм це свобода, свобода вибору, самовизначення та самореалізація. Їй дуже не подобається, що вона не може себе почувати в безпеці, той тривожний фон в якому живе жінка. Якій завжди небезпечно повертатися додому, коли її переслідують чоловіки з ультрарадикальних та націоналістичних угруповань. Вона серйозно замислилась над тим, щоб виїхати з рідного міста із-зі почуття небезпеки їй та її дітям.
Наступна рефлексія від Насті (A. Spirina), вона з Луганська, яка вже чотири роки мешкає в Києві. Вважає себе мисткиней фем-арту. Для неї бути феміністкою – це вірити в себе, в свою справу. Вона вважає, що фемінізм це про партнерство та взаємодопомогу та виручку. Вона вважає, що фемінізм – це не голі цицьки чи неголені пахви, а це в першу чергу жінки, які знають свою ціну, в роботі, які можуть розрулити щоденні проблеми і готові до діалогу. ЇЇ побажання всім батькам – виховувати дівчаток та хлопчиків, а виховувати особистостей.
Марина Усманова (Херсон) – активістка феміністичного руху бачить місію своєї боротьби в протидії патріархальному світові, який нас оточує. Вона мріє і працює над адвокасійними проектами відкриттям притулка для жінок – жертв домашнього насильства, підвищення толерантності до ЛГБТ спільноти. З її точки зору, ЛГБТ- активізм та фемінізм – це взаємопов’язані речі.
Марина Москальва (Дніпро) – політична перформерка, в фемінізмі близько п’ти років. Один з проектів над яким вона працює – «репродуктивне насильство». Вона вже не готова миритись з сексизмом, гомофобією, мезогинією та расизмом, тому що вона феміністка, яка мріє про феміністичну революцію (ліву, КВІРову).
Прокоментувати цю стрічку я попросив українського кінокритика з Криму Деніса Буданова , який закликав подивитись роздуми про хвилі, які нікому не спинити:
«Пресловутый термин «феминизм» мы слышим в последнее время постоянно. И каждый его трактует по-своему. Если обратиться к самому простому источнику – кладезю знаний современного человека – Википедии – то там вроде все очень просто написано «Фемини́зм (от лат. femina «женщина») — спектр идеологий, политических и социальных движений, направленных на достижение равенства политических, экономических, личных и социальных прав для женщин или преодоление сексизма». А еще там огромнейшая статья, оснащенная ссылками, цитатами – читать не перечитать. Фильмов, репортажей, статей, книг и научных трактатов на эту тему тоже пруд пруди. Как выглядит феминизм в Украине? Отбросьте пресловутых Femen и их оголенные тела, а просто посмотрите на четырех девушек из короткого фильма. Четыре истории, четыре коротких интервью о том, что такое феминизм по-украински».
Марина Усманова каже, що «феменізм» - це не боятися бути собою, якщо набридло - вам сюди.
Автор Юрій Житняк.
